Якщо хто раптом пропустив - одним із лідером нинішнього суперника «Шахтаря» ПСВ є Іван Перишич. Так, мова про цього хорватського ветерана, який ще грав на Євро-2012: у цьому сезоні у нього 2+1 в 5 матчах Ере дивізії. Але тут навіть не про це, хотілося зробити трохи інший акцент. Іван народився в Спліті, однак виріс в Оміші, курортному містечку в 30 км від Спліта. Саме там пройшло дитинство Перишича, саме там він робив перші кроки у футболі у місцевому ДЮСШ. Справа в тому, що кілька років тому автору цих рядків пощастило побувати там, трохи пожити і поговорити з місцевими футбольними людьми. Містечко - крихітне, 5-7 тисяч населення, сонячне, приймає купу туристів. А ще футбольне - їх центральне поле розташоване просто на березі Адріатичного моря. Десятки дітлахів постійно те й роблять, що грають у ногомет, тобто футбол. Зараз, звісно, кількість менша, однак як розповів мені товариш Перишича, місцевий футболіст та тренер Анте - раніше футбол був релігією. Хоча і зараз десь так: на кожному стовпі, на кожній стіні графіті та написи - «Хайдук» Спліт - більше за життя». От в такій глухій маленькій провінції, хоч з морським колоритом, виховувався такий гравець як Перишич, які в свої 37 років досі конкурентний в європейському футболі. Звідти родом Івіца Крижанац, теж колишній хорватській збірник, який досі мешкає в районі Оміша. Раніше за збірну грав ще один вихованець місцевої школи Мате Біліч. А з останніх пташенят - Карло Летіца, воротар, що залучався до збірної, теж пройшов свою освіту в школі Оміша. Тобто містечко на 5 тисяч за 20 років дало 4 (!) збірника Репрезентації. В умовах гірського повітря та моря відбуваються чудеса. В недавньому інтервʼю Даріо Срна сам не міг пояснити, звідки в Хорватії так багато топових футболістів. Окрім кількості та якості важко не відзначити довголіття. В таких казкових краях загартовується сталеве здоровʼя - сам Даріо грав до 40, Модріч досі грає в свої 41 (він із Задару, але все ж), Перишичу - 37, але він теж будь здоров. Гори, Адріатика, смачна їжа додають енергії, а скажена любов до футболу заставляє сотні хлопчиків цілими днями ганяти мʼяч з надією стати новими «Модрічами» та «Перишичами», як ті хотіли стати новим Бобаном чи Шукером. Чи побачимо ми такий культ в Україні? Складно сказати, хотілося би вірити, хорвати теж пережили війну, але не знітились і, навпаки, розцвіли. Якось в таке хотілося би сподіватися і для нас.