Останнім часом я все частіше дивуюся, коли мене називають чоловіком.

Не в сенсі статі, звісно. А отим дорослим словом: чоловік.

Іноді навіть хочеться озирнутися. Це вони до мене? Який я чоловік? Я ще молодий хлопець. Ну добре, дуже досвідчений молодий хлопець. Можливо, 38-річний підліток.

Нещодавно згадував, як у 15 років поїхав до Америки за програмою FLEX. Цілий рік жив у прийомній родині в Пенсильванії, навчався в американській школі, дружив, закохувався, сварився, радів життю і думав, що попереду ще нескінченно багато часу.

Відтоді минуло більше двадцяти років.

Але той п’ятнадцятирічний хлопець не здається мені якоюсь іншою людиною з далекого минулого. Це все ще я.

Просто тепер у мене значно більше відповідальності. Родина, діти, робота, рахунки, рішення, які треба приймати. Від мене чекають відповідей. Іноді я навіть їх знаю.

Мабуть, раніше я думав, що дорослий чоловік відчуває себе якось інакше. Ніби одного дня всередині відбувається важливе оновлення, і ти стаєш завершеною версією себе. Серйозною, впевненою, спокійною. Такою, що вже все зрозуміла.

А виявилося, що чоловік зсередини відчувається зовсім не так.

Це все той самий молодий хлопець. Просто він несе більше відповідальності, має більше досвіду, але досі розвивається, вчиться, помиляється і може радіти простим речам майже як дитина.

І, напевно, ті дядьки, яких ми в дитинстві вважали абсолютно дорослими, дивилися на себе приблизно так само.

Який же я дядько?

Я ж просто я.