Всім привіт. Вчора пройшли змагання у Світловодську, і хочу трохи розповісти, як це було. Якщо коротко - 3 місце в категорії профі 🥉

І знаєте що? Мені реально дуже сподобалось. Маленьке красиве місто, класна атмосфера, спека, очікування мого старту, ми поїхали всією сімʼєю - і попри все це день вийшов дуже теплим і кайфовим. Але для мене ці змагання були важливі не тільки через результат. Після народження Даніка я майже два місяці взагалі не тренувався. Не тому що "не хотів" чи "не було мотивації". А просто банально не було часу дійти до залу. Потім були якісь хаотичні тренування уривками. Такі, більше для психіки. Спітнів, трохи відпустило - і назад у побут. Потім я захворів. Не сильно, тільки насморк і кашель, але ж не в потрібний час. Тому що був відбір на CFX Games, куди я дуже хотів потрапити цього року. Хоча якщо чесно - навіть якби пройшов онлайн-кваліфікацію, то навряд чи поїхав би на самі ігри. Три дні змагань, сімʼя, маленька дитина - це був би ще той квест. І я не пройшов. Закономірно. Бо технічно я був не готовий. Хоча мені здавалося, що був. Але накрило все одно сильно. Бо спорт - це ж не просто "хобі". Це частина того, ким ти себе вважаєш. І коли ця частина починає сипатися - стає дуже дивно всередині. Типу… хто я тоді? Тобто така собі втрата самоідентифікації. Я думав, що я "отакий" (тут має бути іконка або картинка сильного), а я "отакий" (тут протилежна іконка). Особливо іронічно, бо цей канал же про те, як бути активним татом, все встигати, мати купу хобі, жити цікаво. Так от. З однією дитиною це звучало красиво 😄

З двома - все значно чесніше. То як все встигати? Та ніяк 😂

Гітара відійшла в сторону. Python став рідкістю. Сценарій серіалу взагалі лежить на паузі. Книги - купую, але щоб читати, тож потрібен час)І ще купа всього. А спорт був тим, що тримало мене в балансі. Давало відчуття структури. Контролю. Гармонії. І коли на нього перестало вистачати часу - я трохи загубився. І тут рішення прийшло звідти, звідки не чекав. Реклама в інсті 😄

Якісь домашні гантелі. У мене такі були в Бердянську, до речі. Потім подумав: а чого ні? У результаті купив штангу в гараж і дві гантелі. І почав потроху збирати себе назад. Не ідеально, не по півтори години 4 рази на тиждень. Не "як раніше". А просто виходив в гараж і робив свої 30 хвилин. Кожен день. Навіть в 23:00 (у цьому і кайф гаражу - він закривається, коли я хочу)Коротше кажучі, регулярно і набагато частіше я став займатися. Програма, адаптована під те, що є. І результат - вчорашнє 3 місце. Можна було, мабуть, і за друге зарубитися. Але не ризикував. І знаєте який висновок? Мабуть, ця історія не про "як все встигати". А про те, як не встигати все - і все одно не здавати себе.