Дипломатія боргової пастки: хто і як купує країни в боргУ 2017 році Шрі-Ланка віддала Китаю порт Хамбантота на 99 років. Борг за нього перевищив 1,1 мільярда доларів, порт майже не працював, і країна просто втратила контроль. Ця історія відкрила багатьом очі. Але боргова пастка — гра давня, і грають у неї всі великі сили.З 2013 року Китай через ініціативу «Пояс і шлях» роздав країнам понад трильйон доларів. У Лаосі китайський борг сягнув майже 65 відсотків усього зовнішнього. У Джибуті — понад 40 відсотків економіки, і саме там з’явилася перша китайська військова база за кордоном. Швидкі гроші, великі об’єкти, а потім — ключі від портів і доріг переходять кредитору.Тепер подивіться глибше. Британія в ХІХ столітті після війн загнала Єгипет і Османську імперію в борги. Лондон отримав контроль над фінансами і Суецьким каналом. Франція так само тримала Африку та Індокитай. Після 1945 року естафету підхопили Сполучені Штати, Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. У 1980–90-х вони вимагали приватизації та урізання соціальних витрат в обмін на кредити. Зовнішній борг Африки зріс з 11 мільярдів доларів у 1970 році до понад 300 мільярдів. Країни втрачали право самостійно вирішувати.Сьогодні Міжнародний валютний фонд дає гроші під жорсткі умови прозорості й реформ. Китай — швидко і без нотацій про демократію, але часто під заставу землі, рудників і портів. Сполучені Штати зберігають вплив через долар і свої банки. Різниця в стилі, результат схожий.Боргова дипломатія працює просто: слабкий уряд бере легкі гроші на пишні проекти, еліти багатіють, а народ потім віддає суверенітет. Не важливо, хто кредитор — Пекін, Вашингтон чи Лондон. Хто контролює борги, той малює карту світу. Ця правда неприємна, але вона розширює погляд: залежність рідко приходить з танками. Частіше — з усмішкою і кредитною угодою.