Не те щоб нова адаптація «Керрі» комусь була потрібна, але я й не думала, що навколо неї буде така тиша. Отож Майк Фленаган як режисер, сценарист та виконавчий продюсер вкотре взявся за твір Стівена Кінга, але екранізував його цілком по-своєму.

У синопсисі зазначають: «"Керрі" — це нова інтерпретація історії про школярку-аутсайдерку Керрі Вайт, яка все життя провела в ізоляції разом зі своєю деспотичною матір'ю. Після раптової смерті батька Керрі доводиться стикатися з труднощами навчання в школі, скандалом, пов'язаним із знущаннями, та появою таємничих телекінетичних здібностей». Тільки ось у Кінга все було значно простіше: Керрі від самого початку ходила до звичайної школи, а її батько загинув ще до її народження в нещасному випадку на будівництві. Тому вона ніколи його не знала й жила лише з матір'ю. Керрі не була замкнена вдома до підліткового віку, хоча й росла під суворим релігійним гнітом. Проте загальна логіка історії залишилася тією самою: знущання у школі, релігійність, телекінетичні здібності дівчини та її становище аутсайдерки, тобто Фленаган радикально змінює вихідні обставини Керрі, зберігаючи основні елементи першоджерела.

Історія Кінга наївна, тож і екранізація вийшла такою ж. Майк Фленаган пішов із Netflix, і я ще тоді писала, що навряд чи його стиль набуде особливого розвитку. Він занадто одноманітний, невинахідливий у своїх нових фільмах і серіалах та, як я часто кажу, «попсовий». Тепер він знімає для Amazon, Universal Pictures і Warner Bros., тому його проєкти змінюються відповідно до вимог платформи чи студії, але підхід залишається тим самим: від кольорової гами до способу подачі історії.

Я могла б написати незадоволений відгук про акторську гру Саммер Гауелл, яка виконала головну роль, проте вчасно згадала молодіжні серіали, які дивилася у підлітковому віці. Саме тому скажу, що вона чудово впоралася зі своїм завданням, адже раніше грала в малобюджетних трилерах і хорорах, і змогла перенести цей досвід у новий проєкт. Ті ж «Милі ошуканки» чи «Щоденники вампіра» сьогодні викликають щонайменше іспанський сором. Тому й «Керрі» цілком може зайняти їхнє місце у сучасному телебаченні, дотримуючись тих самих канонів жанру. Нехай гра й гіпертрофована, але саме так зазвичай і прописують головних героїнь у подібних історіях.
«Мені більшість дня хочеться її вгріти. Це нормально?»

— запитує про Керрі молода вчителька старшого колегу, відпочиваючи в барі. У мене були схожі емоції, адже наївність і страх можуть бути не такими виразними.

Серіал переносить історію в сучасність і вводить анонімний акаунт в Instagram під назвою CarrieRed_, через який поширюються чутки про учнів і вчителів. Так соціальні мережі стають одним із механізмів цькування, і це не просто заміна старих шкільних пліток на сучасні технології. Такий сюжет дає змогу показати, як булінг виходить за межі школи й перетворюється на публічне приниження. Але чогось завжди не вистачає. Раніше підліткові сюжети здавалися складнішими.

Я вже давно не підліток, тому особливо гостро відчувала несумісність інтересів. Проте це хороший посередній серіал для дітей і про дітей, про їхню незграбну комунікацію та дорослішання в хаотичних обставинах. Він був би кращим, якби розвинув лінію стосунків між батьками й дітьми та копнув глибше.

Мій список найкращих серіалів 2026 року:
➖ «Напівлюдина»
➖ «Сусіди»
➖ «На схід від Едему»
➖ «Відоус-Бей»
➖ «Мис Страху»
#житомирськийкінофестиваль