Сьогодні я витратила дуже багато часу, щоб зрозуміти, що з себе являють ті 92 переможні проєкти у категорії ігрових фільмів та серіалів. Мені хотілося плакати з багатьох причин: якийсь продакшн роками й без того сидить на держфінансуванні, не створюючи по факту нічого; якийсь — створений ось-ось і є фактично ноунеймом, якого, звісно, оцінити можна було саме на пітчингу; хтось шифрується, і неможливо зрозуміти, яка команда стоїть за проєктом (до речі, для експертів це ж була відкрита інформація — не розумію, чому її не розкрили й нам). Мене не турбує «Вертеп в хату», який рознісся телеграм-каналами, бо це одна з дуже небагатьох крінжинок. Нас чекає кіно, яке, можливо, і не вийде, а якщо вийде — то для двох людей, ніколи не відбивши бюджет. Не вірите — просто перегляньте цифри продакшенів, їхню збитковість і, власне, збитковість для держави.

Натомість, звісно, є й підтримані класні проєкти молодих людей. Підтримали й когось з іменем. Але не всіх, тому я і поширюю допис Марисі Нікітюк. Нагадую, що на стрімі про українське жіноче кіно ми дивилися фільмографію режисерки. Переглянути його як частину кіноклубу «Нагнітальня» можуть спонсори каналу — підписуйтесь на Patreon або на YouTube-спонсорство.

— Ідея була чудова, але для мене провалилася вже на початку роботи. Сподіваюся, «Тисячовесни» більше все ж не буде. Інакше не розумію, навіщо нам Держкіно, УКФ тощо.
— Кінематографісти, заповнюйте, бляд, IMDb, Letterboxd і соцмережі.
— Проєкти, що подавалися на пітчинги Держкіно, подекуди мали коментарі експертів (неважливо якого рівня експертності, на жаль). Було б цікаво почитати їх тут теж. Але я розумію шалені таймінги, у які треба було вписатися людям.