Для королівства Рюкю настали по-справжньому темні часи, бо вони дуже розраховували на те, що якщо вони допоможуть Хідейоші з його амбіціями щодо Кореї, то він не полізе на Рюкю. Але смерть Тойотомі Хідейоші дала їм знати: шансів на те, що Японія не захоче захопити ще й Рюкю, як вона вже успішно зробила з островом Кюшю і намагалась з Кореєю, фактично нема. І справді, поки рюкюсці кусали лікті і відчайдушно будували фортифікації, в провінції Сацума (теперішня Каґошіма) у цілого роду Шімазу відбулось колективне neuron activation: збіднілі і спустошені численними війнами епохи Сенґоку, Шімазу, нащадки славетного роду Мінамото, руками і ногами хапались за будь-яку нагоду покращити своє фінансове становище. Сацума була найпівденнішою провінцією Японії, а що лежить трішки південніше від неї? Правильно, торгове королівство Рюкю, яке може торгувати! Може торгувати – отримує за свій крам гроші, а отже, королівство Рюкю багате, думали Шімазу, потираючи руки. А якщо воно багате, то можна сказати що це частина Японії, захопити його і привласнити собі його багатства. Це вони і зробили: швиденько сфабрикували якийсь поганенький казус беллі, відправили на Рюкю делегацію воїнів і наказали підкоритися новому шьоґуну Токуґава (не упустивши шансу принагідно підмазатися до цього самого нового шьоґуна). Рюкюсці, ясна річ, не захотіли підкорятися новому шьоґуну Токуґава і віддавати левову частку свого багатства в якості податків; Шімазу обернули це на користь собі, і пішли на прийом до Токуґави – нити, що рюкюсці такі сякі, геть не поважають його авторитет і не бажають вносити контрибуцію у його, шьоґуна, багатство, треба їх захопити і показати їм авторитет шьоґунату. І без того крихке его Токуґави Ієясу від того ще більше розкришилось, і він, схопившись руками за серце, погодився. Тож вже 1609 року рід Шімазу разом з шьоґунатом зібрали величезну армію досвідчених воїнів, переважно тих, хто брав участь у нападах на Корею; там були і самураї Шімазу, і кіннота, і ашіґару, і навіть флот зі ста кораблів – 9 квітня армія Шімазу вирушила на Рюкю з абсолютною впевненістю у тому, що вони його захоплять. Не можна сказати, що Рюкю було геть непідготовлене до вторгнення – шпигуни короля, Шьо Нея, регулярно доповідали йому про новини з Японії, і він знав, що Японці планують вторгнення. Всі ці роки рюкюсці активно споруджували фортифікації – замки і стіни ґусуку, приблизно такі, як в Китаї – і збирали армію, щоб захиститися від нападника. Проте Шьо Ней наївно вважав, що їх цікавлять лише острови Амамі – найближчі до провінції Сацума, тож відправив майже всі свої війська туди, а японців вже не цікавили тільки Амамі, але й все Рюкю – включаючи резиденцію самого короля у столиці, замок Шюрі. Та й його війська не мали реального досвіду ведення бою, на противагу японцям, які станом на 1609 рік вже перебились і з корейцями, і з китайцями, і з варварами, і навіть самі з собою. Тож японська армія з легкістю захоплювала острів за островом, один рюкюський замок за іншим, аж доки не захопили столицю, Наху, і Шюрі, замок короля. Король здався у полон, і його доставили на аудієнцію до сина шьоґуна, Токуґави Хідетади, який змусив його присягнути на вірність роду Токуґава і визнати себе васалом японської імперії. Кажуть, що радник короля показово відмовився давати клятву вірності перед Хідетатою, і той відразу ж відрубав йому голову. З моменту, коли клятва зірвалась з вуст Шьо Нея, королівство Рюкю було назавжди підкореним, а рід Шімазу відновив свою міць, багатство і славу минулих років.