Між японським островом Кюшю і Тайванем тягнеться низка маленьких островів – острови Рюкю, популярна туристична дестинація і серед японців, і серед іноземців, яка славиться своїм спекотним кліматом і красивенним морем. Але за красивою картинкою японського райського куточка ховається дуже сумна історія – про поневолення, асиміляцію і врешті-решт знищення культури Рюкю. Протягом багатьох-багатьох століть рюкюсці, які мешкали на островах, жили абсолютно ізольовано, і це дало поштовх розвитку їх власної культури, мови і релігії. До 12 століття контакт Рюкю з зовнішнім світом був дуже і дуже обмеженим: рюкюсці розводили свиней і вирощували батат, поклонялись богині Амамікю (яка, згідно їх вірувань, створила Всесвіт), і загалом жили у матріархальному суспільстві, де жінки правили, займали чільні посади і мали величезний авторитет. Все змінилось у 13-14 столітті, коли Рюкю відкрило свої порти для зовнішньої торгівлі: тоді на островах вперше з’явився рис, який досі не культивували, а економіка і культура були на піку свого процвітання. Королівство охоче приймало іноземців, наприклад, китайців, які приїжджали на острови у пошуках кращого життя і нерідко залишались назавжди. У літописах Рюкю є згадки про китайських спеціалістів, яких король Рюкю заманював до себе, аби вони допомагали йому з суднобудуванням і покращенням його дипломатичних навичок. Відтоді Рюкю стало багатим, процвітаючим королівством, яке не залежало абсолютно ні від кого; вони фактично мали монополію на води між Китаєм та Японією, тому успішно торгували з ними і ще низкою південно-східних острівних країн. Все змінилось тоді, коли у місцевих водах з‘явились японці – точніше, вокоу, японські пірати, які регулярно атакували прибережні поселення і перехоплювали торгові судна. Для Рюкю безпека власних торгових кораблів була надважливою, але, враховуючи величезну кількість вокоу, вони виявились не в змозі її забезпечити – торгівля значно просіла, а разом з нею і достаток королівства. Добили торгову монополію рюкюсців кляті ґайджіни, цебто португальці – у 16 столітті вони відкрили Японію, і почали привозити туди різні класні штуки на кшталт хліба, масла, кастели, вестернського одягу і християнства. У рюкюсців був величезний асортимент товарів на продаж – роги носорогів, дорогоцінні камені, ароматичні олії і навіть слонові кості — але все це не могло зрівнятися з кастеллою і хлібом, сорі але факти. Треба було солодким торгувати, а не оцими вашими рогами носорогів, рогом носорога не перекусиш перед битвою. Це завдало такого фінансового удару по Рюкю, що вони від нього ніколи не оговтались, і це змусило японців задуматися: а може б то підкорити Рюкю, якщо тепер це королівство бідне і нещасне, спустошене нападами піратів і задизморалене присутністю в їхніх водах португальців з їхнім дурацьким маслом? І знаєте шо? Вони дуже серйозно задумались. Першим задумався Тойотомі Хідейоші, славнозвісний васал Оди Нобунаґи, який вирішив потестити ґрунт тим, що надіслав рюкюському королю формальний запит про допомогу у захопленні Кореї. Король погодився, і хоча військ на островах було небагато, відправив стільки, скільки зміг. Тойотомі Хідейоші вдоволено похіхікав з цього, бо вбив відразу двох зайців одним пострілом: і посилив свою власну армію воїнами з Рюкю, і водночас ослабив Рюкю, щоб потім напасти. Правда, саме Тойотомі напасти на Рюкю не встиг, бо він взяв і раптово помер.