Еспресо Захід

У Львові пропонують будувати укриття під шкільними стадіонами, які потім можна використовувати як паркінгиУ спальних районах Львова радянської забудови живуть десятки тисяч людей, але повноцінних укриттів там немає. Виходом може стати будівництво сховищ під шкільними стадіонами, збудоване за кошти інвесторів.Про це під час сесії ЛМР 25 серпня заявив депутат Володимир Лесик ("Європейська Солідарність) і закликав міськраду розробити міську програму будівництва укриттів."30 липня цього року рашистська недоімперія вчинила черговий свій військовий злочин, у зв'язку з чим було пошкоджено багато житлових будинків, а один під'їзд був повністю знесений. Усі ми також бачимо та пам'ятаємо цілеспрямовані атаки на мирні багатоповерхівки в інших містах України, де загинули сотні ні в чому не винних людей, у т.ому числі діти. Ці події показують дві речі — насамперед, що звірячі агресори цілеспрямовано б'ють по цивільних об'єктах, щоб посіяти якнайбільшу паніку та, по-друге, що українці, особливо у так званих спальних районах нажаль не ходять в укриття", – каже Володимир Лесик.

🎼Її заборонила радянська влада, а тепер вона звучить у замку: легендарна «Коли цвіте папороть» повернулася до глядачівУ стінах Жовківського замку на Львівщині відбулася подія з особливим символізмом. Напередодні 35-річчя Незалежності України Львівська національна опера представила феєрію Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» — твір, який свого часу радянська влада фактично не дозволила побачити глядачам.Станкович створив фолькоперу ще у 1970-х роках. Вона поєднала симфонічну музику, український фольклор, народні обряди, міфологію та хореографію. Але саме виразна українська національна основа твору стала проблемою для радянської системи.Заплановану постановку заборонили, і на десятиліття «Коли цвіте папороть» залишилася практично недоступною для широкої аудиторії. Нове сценічне життя твору розпочалося лише у 2017 році, коли Львівська національна опера поставила його в межах проєкту «Український прорив».Тепер для постановки обрали зовсім інший простір — Жовківський замок. Його історичні стіни стали частиною сценічної атмосфери, де давні українські обряди та легенди поєдналися із сучасною хореографією, хоровим і сольним співом та відеопроєкціями.Перша дія «Купало» переносить глядача у світ купальської ночі з її обрядами, міфічними істотами та легендою про цвіт папороті. Але за видовищною формою стоїть значно ширша історія — про українську культуру, яку десятиліттями намагалися обмежувати, але яка зрештою повернула собі право звучати відкрито.Особливого значення цьому показу додає нова ініціатива організаторів: подія у Жовкві має стати початком фестивальної традиції, яку планують продовжувати на території замку щороку.👤Євген Янушевич - завідувач відділу музей заповідник Жовківський замок👤Василь Вовкун - генеральний директор, художній керівник Львівської національної опериФото/відео: Тур Євгенія

👩🏻‍⚕️👮🏼‍♀️Після Оленівки — ампутація, тортури й довге відновлення: історія бійця «Азову», який повернувся з полонуДля Яна Данілка з позивним «Август» звільнення з російського полону не стало кінцем випробувань. Після повернення додому почалася інша боротьба — за можливість знову нормально рухатися, жити без постійного болю та повернути контроль над власним тілом.Боєць 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» пройшов 86 днів оборони Маріуполя. Потім був вихід з «Азовсталі», російський полон, Оленівка, Таганрог і колонія в Кізелі.Під час теракту в Оленівці Ян отримав надзвичайно важкі поранення. Через відсутність належної медичної допомоги стан погіршувався. Уже в полоні йому ампутували частину стопи. Далі були операції, тортури та місяці утримання в російських колоніях.В Україну «Август» повернувся у червні 2025 року. Але навіть через понад рік його реабілітація продовжується. Військовий регулярно тренується, працює з фахівцями й буквально крок за кроком відновлює можливості свого тіла.👉 Докладніше читайте у нас на сайті

Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових🕯Молодший сержант Денис Купельський на псевдо Купол поліг 29 травня 2024 року біля села Липці на Харківщині. Він дістав смертельне осколкове поранення внаслідок мінометного обстрілу. Воїнові було 28 років.Денис народився 22 жовтня 1995 року в селі Немичинці Хмельницької області. Навчався в місцевій школі. Потім закінчив Хмельницький політехнічний фаховий коледж за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» та здобув кваліфікацію механіка. Пізніше навчався в Хмельницькому національному університеті та Національному університеті «Львівська політехніка». Пройшов строкову службу, а з 2020 року працював у Райківецькій виправній колонії. Обіймав посаду молодшого інспектора відділу охорони. У вільний час любив рибалити й полювати. Під час повномасштабної війни приєднався до лав Національної гвардії України. Служив командиром відділення в 36-му окремому Подільському полку. Поховали воїна в рідному селі Немичинці.Дениса Купельського посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У нього залишилися батько Олександр, мама Ніна, дружина Вікторія, сестра Алла та племінниця Валерія.

🚰У Львові 20 серпня частина міста буде без води: перелік вулицьБез водопостачання тимчасово будуть будинки на таких вулицях: Білоцерківська, Бруснівська, Бережанська, Бузкова, А. Лупиноса, Вітрякова, Вигін, Гостинна, Дністерська, Дунайська, Жасминова, Кам’янецька, Віденська, вул. Керченська, О. Козловського, вул. Колійна, вул. Колодязна, вул. Кримська, вул. Липова Алея, Листопадна, вул. С. Литвиненка, вул. Луганська, вул. Меблярська, В.Навроцького, Орлина, Радість, І. Раковського, Ромашкова, А. Свидницького, Сливова, Сумська, Сусідня, Д. Танячкевича, Угорська, Шахтарська, Дж. Вашингтона ,1, 3, 3а; Зелена, 89, 91, 91а, 93, 95, 96, 97, 99, 101, 101а, 102а, 102, 103, 104, 104а, 105, 106а, 106, 107, 109, 111, 113, 115, 115а, 115д, 115 м, 115г, 115ж, 115 г, 115д, 115 б, 115б, 115д корп 1, 115 корп д, 115 корп ж, 118, 119, 119а, 121, 125, 127, 130, 137, 140, 143б, 144, 145, 147, 147а, 148, 149д, 149, 150, 151, 152, 153а, 154, 156, 158, 162, 164, 166, 172, 176, 179, 181, 182, 184, 186, 198, 198а, 200, 204, 204д, 204в, 204а, 204 в, 204г, 204б, 208, 212, 214; на вул. Пасіки Галицькі, 2, 3; на вул. Рахівській,1, 3, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 17, 18, 19, 20, 20а, 24, 26, 27, 27., 28, 29а, 29, 30, 30а, 31, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 46, 48, 48а, 50, 50а, 50б, 52, 54, 56а, 56, 58, 60, 62; Тернопільська, 21ж, 21а, 21е, 21в, 21б, 21г, 21, 21д, 21к, 21є, 21д корп 59, 24, 26, 28, 29, 32, 34а, 34, 34б, 36, 38, 40, 42, 46 та на просп. Червоної Калини, 1, 2, 2в, 3, 4, 5, 6, 7, 7а, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 18, 22, 24а, 24б, 24, 25а, 25, 27, 29.

🧑🏻‍🎨«Іржавий Давид» уже десятий місяць стоїть у центрі Львова: містяни сперечаються, чи потрібна місту така скульптураНа проспекті Шевченка у Львові вже десятий місяць стоїть незвична металева скульптура «Давид». Її встановили ще під час Тижня скульптури восени 2025 року й спочатку називали тимчасовою та навіть обіцяли переміщувати містом. Однак відтоді вона так і залишилася на одному місці.Автор роботи — німецький скульптор Георг Вольф. Свого «Давида» він створив безпосередньо у Львові з балок, залізничних рейок та металобрухту. Іржа на конструкції теж є частиною задуму: за поясненням митця, корозія металу символізує окиснення крові в людському тілі.За скульптурою стоїть відомий біблійний сюжет про Давида і Голіафа — маленького, але спритного та розумного героя, який перемагає значно сильнішого противника. В умовах російсько-української війни автори проєкту побачили в цьому особливу паралель з Україною.Та серед львів’ян «Давид» викликав зовсім різні емоції. Одні вважають його цікавим сучасним мистецтвом із сильним змістом. Іншим конструкція нагадує купу металу або щось похмуре й воєнне, що не вписується в історичну архітектуру проспекту Шевченка.

Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових🕯Бойовий медик Орест Білінчук-Портяк, псевдо Сибіряк, поліг 9 червня 2025 року під час евакуації поранених побратимів у селі Миколаївка Донецької області. Захисникові навіки 31.Орест народився 2 травня 1994 року в місті Фастів на Київщині. Закінчив Навчально-науковий інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Кіно-, телеоператорство». Навчався у творчій майстерні кінотелеоператорів Дмитра Саннікова і був випускником першого операторського курсу 2017 року.Під час повномасштабної війни став до лав Національної гвардії України. Служив у 4-й бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука «Рубіж». «Псевдо Сибіряк Орест обрав на честь діда – воїна УПА Василя Білінчука, який народився у 1926 році в селищі Кривопілля на Івано-Франківщині. У 1941 році родину виселили до Сибіру, а у 1944-му дід дістався Карпат і вступив до лав УПА. Він загинув через два місяці після народження сина», – написала дружина захисника Юлія.«Братику, дякую за все. Ти був найкращим, найріднішим, найдобрішим моїм другом із самого дитинства. Весь їхній рід росіяни знищили дощенту, просто всіх. Цілі покоління знищують. Тепер весь рід зібрався разом. За життя вони не бачились через росіян, які вбивали й убивають», – написала поетка та подруга Олена Герасим'юк. Захисника нагородили медаллю «Честь. Слава. Держава» та нагрудним знаком «Хрест хоробрих». «Про Ореста можна написати книгу, і цього все ж буде замало, щоб передати всю велич його серця та розуму. Він був надзвичайно розумним, багато читав, цікавився медициною, музикою, кіно, любив гори, мріяв поїхати на море одразу після ротації. Він врятував багато життів та віддав своє, щоб ми жили на рідній землі», – додала дружина Юлія.Поховали воїна у Фастові. Посмертно Ореста нагородили відзнакою «Хрест бойових заслуг».У нього залишилися дружина Юлія, мама Лариса та сестра Аліса.

Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових🕯46-річний старший сержант Денис Тригуб поліг 6 червня 2025 року в селі Іллінівка Донецької області. Ворожий боєприпас влучив у позицію, де перебував захисник. Разом із ним загинули ще двоє бійців.Денис народився 22 квітня 1979 року в місті Джамбул у Казахстані. У 1992 році разом із батьками переїхав до України, у селище Велика Мотовилівка Київської області. Після закінчення школи пройшов строкову службу. Брав участь у миротворчій місії на території колишньої Югославії, де опанував фах сапера і здобув значний досвід. Після демобілізації працював в охороні у Києві. Вільний час любив проводити з родиною та із задоволенням господарював в оселі. Взимку 2015-го чоловік став на захист країни. Обіймав посаду сапера у 80-й аеромобільній бригаді. Упродовж шести років виконував бойові завдання під Дебальцевим, в Авдіївці, Сіверськодонецьку та Краматорську.Після завершення контракту Денис влаштувався в компанію «Нова пошта», але незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся до лав ЗСУ. Спочатку брав участь у мінуванні північного кордону, а після звільнення Київщини розміновував території. Потім працював у Чорнобилі, а згодом проводив навчання для саперів на полігонах і у військових підрозділах. Останнім часом виконував бойові завдання у Краматорському районі Донеччини. «Як чоловік він був найкращим. Але з характером, звісно, він же військовий… Проте веселий, компанійський, умів спілкуватися з людьми. Та головне – був справедливим, правдолюбом», – розповіла дружина Ольга.Захисника відзначили 12-ма нагородами. Зокрема, нагрудним знаком «Сталевий хрест» і орденом «За мужність» III ступеня. У Дениса залишилися дружина, сини та інші рідні.

Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових🕯Молодший лейтенант Юрій Світанько на псевдо LED поліг 16 лютого 2024 року під час бойового завдання в місті Авдіївка Донецької області. Під ворожим обстрілом він переніс пораненого побратима до укриття, а потім повернувся, щоб допомогти іншим. Захисникові назавжди 35. Юрій народився 5 листопада 1988 року в селі Златоустівка Дніпропетровської області. Жив у Кривому Розі. Закінчив гімназію № 130 і вступив до Криворізького медичного коледжу на «сестринську справу». З вересня 2008 року навчався у Запорізькому державному медичному університеті на факультеті «лікувальна справа». Проходив інтернатуру в Дніпропетровському державному медичному університеті за спеціальністю «медицина невідкладних станів».Працював у Дніпропетровському обласному центрі екстреної медицини на посаді лікаря ДСНС та сімейним лікарем у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №6.Юрій був кандидатом у майстри спорту з кульової стрільби, захоплювався бодибілдингом, акваріумістикою, столярною справою, а також кіберспортом, садівництвом, альгокультурою й образотворчим мистецтвом. «Він був дуже добрим, людяним, милосердним, енергійним, працьовитим, допомагав іншим. Він завжди боровся за справедливість. Здавалося, що він вміє усе: лікувати, покласти плитку, написати картину, посадити манго в горщик. Він вирощував креветки, займався спортом, робив акробатичні трюки, знав особливості поведінки різних комах. Любив естетику та створював красу: на його кухні стоїть стіл, який він змайстрував сам. Він був дуже хорошим чоловіком і був би чудовим батьком, але побачити сина йому не судилося», – написала Олександра, наречена захисника. Після повномасштабного вторгнення Юрій служив командиром 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 425-го окремого штурмового полку.  «Юрій був найкращою людиною з усіх, кого я знаю. Багато чому мене навчив, я дуже вдячна йому за це. 17 лютого 2023 він зробив мені пропозицію – я стала його нареченою. Ми планували народити чотирьох дітей, завести двох собак і прожити разом до глибокої старості. Ми любили, поважали й підтримували одне одного. За весь час наших стосунків, навіть під час ремонту, жодного разу не посварилися. У січні 2024 року ми приїхали до нього в частину. Наш малюк ще був у «животику». Юра гладив мене по животику та розмовляв з ним. А 15 лютого я говорила з ним востаннє. Мій світ наче загинув разом з ним…», – додала наречена.Поховали захисника в селі Андрусівка Дніпропетровської області. Юрія Світанька посмертно нагородили нагрудними знаками «За заслуги перед містом» III ступеня та «Гордість Довгинцівського району». Вдома на нього чекали батько Віталій Олександрович, наречена Олександра та син Данило.

Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових🕯32-річний солдат Тарас Мурашко на псевдо Вчитель поліг 14 березня 2025 року біля села Новоєгорівка Сватівського району Луганщини. Боєць зазнав вибухової травми внаслідок військових дій.Тарас народився 8 березня 1993 року в місті Тульчин Вінницької області. Закінчив Первомайський фаховий коледж Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова та Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. У мирному житті Тарас працював викладачем комп’ютерних технологій. Досліджував історію України й світу. З початком повномасштабного вторгнення Тарас займався волонтерською діяльністю і допомагав друзям-захисникам. Згодом теж долучився до війська. Служив оператором 2-го відділення протитанкових ракетних комплексів у 3-й окремій штурмовій бригаді.Поховали захисника у селі Кинашів на Вінниччині. Посмертно Тараса Мурашка нагородили орденом «За мужність» III ступеня та удостоїли звання «Почесний громадянин міста Тульчина». У місцевому ліцеї №3, де він навчався, на Стіні Пошани загиблих випускників висить його портрет. Історія захисника висвітлена у 3-му та 4-то томах збірки «Памʼять в обличчях». Вдома на Тараса чекали донечка, мати, двоюрідна сестра та племінники.