Хвилина, яку більшість просто пересиджуєО девʼятій на стовпах вмикаються гучномовці. Хвилина мовчання, гімн - сигнал, який має зупинити місто хоча б на шістдесят секунд. А переважна більшість людей навколо продовжує йти, говорити по телефону, сміятися за столиком кафе, ніби це просто фоновий шум, як реклама з сусіднього магазину.У людей завжди буде причина поспішати. Але діти й онуки стоять поруч і бачать: дорослі, яких вони копіюють у всьому, вважають цей ритуал необов’язковим. Не через незгоду з ним - просто через байдужість. Дитина не запам’ятає пояснень про повагу до загиблих. Вона запам’ятає, що мама йшла далі з телефоном у руці.Це не про патріотизм на плакаті. Це про те, що звичка виховується не словами, а шістдесятьма секундами мовчання - або їх відсутністю.Це той мінімум, який ми можемо зробити для тих, хто вже ніколи не почує голосів своїх дітей.Пам’ять про полеглих починається не з великих слів.Вона починається з однієї хвилини, яку ми здатні присвятити тим, хто подарував нам сьогоднішній день.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)