М’яко кажучи в мене зараз дуже дивні відчуття.З одного боку, 140 мільйонів гривень застави для Єрмака зібрали фактично за кілька днів. Причому частину суми, за даними ЗМІ, вносили дуже відомі та небідні люди. Навіть з’явилась інформація, що 30 мільйонів дав Сергій Ребров. А з іншого боку… ми всі бачимо реальність. Зараз навіть великі волонтерські фонди часто тижнями або місяцями не можуть закрити збори на мавіки, РЕБи, автівки чи тепловізори для фронту. І це не якісь фантастичні суми. Іноді мова про 300-500 тисяч гривень, які збирають дуже важко.І виникає питання, яке, думаю, зараз задають собі багато українців.Як так виходить, що на армію, яка пʼятий рік тримає країну, гроші люди дають усе важче, а на заставу чиновнику 140 мільйонів знаходяться майже миттєво?Причому це навіть не про самого Єрмака зараз. Це вже про систему пріоритетів. Про відчуття справедливості. Про те, що в країні війна, але для когось 140 мільйонів - це проблема кількох телефонних дзвінків. І знаєте, що найбільше ріже? Не сама сума.А контраст.Коли військові щодня записують відео зі словами: “нам терміново потрібна допомога”, коли волонтери вигоряють, коли люди вже рахують кожну гривню… і паралельно ми бачимо, як за лічені дні збираються десятки й сотні мільйонів на застави, адвокатів, політичне виживання.І десь у цьому, мабуть, головна трагедія. Країну досі витягують переважно звичайні люди, поки ті, хто реально має великі гроші, часто живуть зовсім в іншій реальності.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)