Головний ризик такої конструкції - це залежність формату від політичної волі держав-членів ЄС. Сьогодні є політична воля Берліна. Завтра будуть вибори у Франції, Польщі, Німеччині, Нідерландах чи іншій країні, де українське питання є частиною внутрішньої боротьби. Для України статус, який можна заморозити після будь-якого чергового електорального циклу, не є гарантією членства.

Друга небезпека - це від’єднання України від Молдови та «балканської хвилі» розширення. Україна і Молдова рухались до ЄС як частина однієї геополітичної логіки: дві держави, що виходять із російської зони впливу й закріплюються в Європі. Якщо Україну переведуть на окремий трек, ЄС може отримати зручний аргумент у тому, що Україна вже має особливий статус, тож відкриття кластерів, закриття переговорних розділів і повний вступ можна відкласти. Це особливо небезпечно, якщо Молдова й інші кандидати залишаться в класичному зрозумілому процесі, а Україна опиниться у винятковому, але менш визначеному форматі.

Третя проблема - це падіння мотивації з обох боків. Проміжний статус може знизити мотивацію ЄС доводити справу до кінця та здійснювати внутрішні реформи. Найскладніші питання від повного членства України для ЄС очевидні: бюджет, аграрна політика, доступ до структурних фондів, право голосу, інституційна вага, конкуренція на єдиному ринку. «Асоційоване членство» може стати способом сказати: ми вже зробили багато, винагородили Україну, а тепер можна не поспішати, бо подальші кроки є непопулярними в європейських суспільствах.

Для української влади ризик не менший. Такий формат може стати комфортним політичним поясом безпеки: прапори ЄС є, участь політиків та бюрократів у радах ЄС є, нескінченні візити до Брюсселю є, а з реальними реформами можна не поспішати, бо «нас і так вже ніби прийняли». Це не відповідає інтересам українського суспільства. Українцям потрібні не символічні крісла без голосу, не фоточки представників влади у євроінституціях, не різні «європейські фішечки», а справжня судова реформа, реформована правоохоронна система, незалежна антикорупційна інфраструктура, чесні правила гри для бізнесу, захист права власності, прозорі регулятори, передбачувана і заможна держава.

Четвертий ризик - рятівний круг уряду, який не демонструє достатньої реформаторської спроможності та політичної волі до реформ. Виникає спокуса продавати «асоційоване членство» як історичну перемогу, навіть якщо за суттю це буде місце без голосу, частковий доступ без повних прав і нова покращена обгортка для старої Угоди про асоціацію. Це небезпечно не для опозиції чи влади як таких. Це небезпечно для країни. Бо європейська інтеграція має бути не інструментом політичного піару чи проєктом однієї партії, а дієвим та інклюзивним механізмом об’єднання та трансформації держави.

П’ятий ризик - це дискредитація ідеї ЄС для людей і бізнесу. Українці підтримують членство в ЄС не тому, що мріють про декоративну присутність у Брюсселі та депутатів у Європарламенті. Для громадян ЄС означає безпеку, гідність, якість життя, свободу пересування і працевлаштування, справедливі суди, заможність, обнадійливе майбутнє. Для бізнесу – безперешкодний доступ до ринку, стандарти, інвестиції, захист від свавілля, дешевший капітал, зрозуміле регулювання. Якщо замість цього суспільству запропонують “недочленство”, яке не дає можливості відчути всі очевидні переваги членства, це може дискредитувати саму євроінтеграційну ідею. Євроскептики отримають просту тезу: нас знову залишили в передпокої, в болоті. У країні, виснаженій війною, така недовіра може рости швидко і мати непередбачувані наслідки, аж до повернення до ідей багатовекторності та окремого шляху, над чим активно працюватиме і російська пропаганда.