«Асоційоване членство» для України в ЄС: між реальною інтеграцією та імітацією перемоги

Січень 2008 року… Вже майже рік тривають переговори між Україною та ЄС про нову посилену угоду на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. Українські переговірники вперто просувають ідеологію «асоціації європейського типу» як підготовчий етап на шляху членства в Євросоюзі на основі досвіду сусідніх країн Центрально-Східної Європи та Балтії. Євробюрократи увійшли в режим глухої оборони і посилаються на брак консенсусу серед держав-членів щодо європейської перспективи та асоціації для України. Одна з важковаговиків ЄС - Франція - готується до свого головування в Європейській Раді (ще функціонує інститут головування в Єврораді, немає інституту обраного Президента Євроради) і опрацьовує пакет можливих «історичних» проривів французького головування на східноєвропейському напрямку. Офіс Президента Ніколя Саркозі виходить до союзників і України з ідеєю так званого «асоційованого партнерства» - більше ніж Угода про партнерство та співробітництво, але менше за Угоду про асоціацію.

Україна тоді не погодилася на розмиту політичну рамку і зрештою отримала повноцінну Угоду про асоціацію, включаючи всеохоплюючу і поглиблену зону вільної торгівлі та візовий діалог, який завершився безвізом.

Цей досвід важливий. Проміжні формати можна використовувати, якщо вони збільшують простір інтеграції. Але їх не можна приймати, якщо вони консервують Україну поза повноцінними інтеграційними форматами - тоді асоціацією, а зараз повноправним членством.

Інституції та держави-члени ЄС щиро прагнуть допомогти Україні вистояти у війні проти російського агресора та дати надію на безпечне демократичне заможне майбутнє як незалежної держави. У цьому контексті є зрозумілою швидка політична реакція Євросоюзу на надання Україні статусу країни-кандидата та згода на початок вступних переговорів. І ця чітка швидкісна магістраль мала б продовжувати вести Україну до кінцевої мети членства.

Ініціатива канцлера Фрідріха Мерца щодо так званого «асоційованого членства» України в ЄС на перший погляд виглядає як спроба нарешті зрушити процес розширення, який занадто довго буксує між великою геополітичною обіцянкою і повільною євробюрократією. І в цьому є позитив: Німеччина як важковаговик готова бути двигуном процесу розширення, говорити про Україну як про майбутнього повноправного члена ЄС і шукати проміжні інструменти, які не залишать нас у сірій зоні.

Йдеться, насамперед, про можливість участі українських представників у європейських інституціях, але без права голосу, ширший доступ до програм, фондів і бюджетних механізмів, потенційні безпекові зобов’язання з боку ЄС у логіці статті 42.7, але без самого повноправного членства.
Проаналізуємо основні ризики та потенційні можливості ініціативи Мерца.