Нещодавно прочитала пост Єгора Перелигіна про відновлення виробництва сірки в Україні. Сірчана кислота звучить суто технічно, але Єгор пропонує дивитися на неї так, як ми дивимося на електроенергію: не як на реагент, а як на фільтр конкурентоспроможності цілих галузей.Перелигін (заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства, куратор критичних мінералів і Фонду відбудови США та України) опублікував на LinkedIn текст про те, чому Україні варто відновлювати власне виробництво сірчаної кислоти. Логіка наступна: кислота закладена в собівартість переробки руди, добрив, урану та титану. Коли вона дорожчає, то дорожчає і вся переробка, а розрив між інтегрованими виробництвами (з власною кислотою) і тими, хто купує її на ринку, лише більшає. Тому будувати виробництво кислоти варто не окремим заводом «на продаж», а всередині промислового кластера.Важливо розуміти, кому і навіщо це написано. Текст англійською на LinkedIn, тобто читач тут іноземний інвестор. Єгор Перелигін показує ніші, де в України є заділ і куди можна заводити гроші (зокрема через Фонд відбудови). Тобто цей текст — це запрошення інвестувати. Для України автор називає три реалістичні напрямки. Уран (енергетика) і добрива (сільське господарство) є критично важливими для нашої економіки. Титан цінніший для ЄС, і саме тому він може стати козирем у перемовинах щодо вступу. По урану, до речі, база в Україні є (Східний ГЗК, один з найбільших покладів у Європі), просто роками недофінансована й збиткова. А державна програма самозабезпечення ураном до 2027 року прямо передбачає реконструкцію сірчанокислотних заводів. Тобто, теза Перелигіна вже вшита в наші плани.На мою думку, говорити про це треба вже зараз. Війна невідомо коли скінчиться, а розробка ТЕО й інвестпроєктів займає роки. Держава шукає точки зростання, на яких Україна стане потрібною ринку ЄС ще до формального членства, і без готових розрахунків ці ніші так і залишаться деклараціями.А які ще подібні точки зростання (де в нас є заділ і де ми можемо стати важливими для ЄС) бачите ви?