🔈 Верховинські вісті публікують:Лісівник із душею поета_____Сьогодні все менше поціновувачів живого слова, але є винятки, як-от Андрій БОЩУК із Криворівні, котрий вчить напам’ять та декламує віршіЩе в шкільні роки Андрієві легко запам’ятовувалися вірші. Але десь років десять тому його зацікавила філософська поезія, котра зачіпала сенси людської душі. Кажуть, що біль – це хрест, але він також є і крилами. Так сталося і з Андрієм. На його долю випала розлука із коханою дівчиною, тож аби легше пройти цей життєвий період, він знайшов розраду у віршах.Улюблена поетеса Андрія – Ліна Костенко. «Якщо вірш, який почув, близький мені до душі, тоді його вчу. Найчастіше прослуховую поезію, їдучи за кермом. Через декілька разів запам’ятовую текст», – розповідає Андрій. А за фахом він – лісівник. У шкільні роки більше захоплювався спортом, зокрема футболом. Також був активним у художній самодіяльності. Старшокласником навіть виконував роль Діда Мороза. А навчаючись у лісотехнічному університеті у Львові, співав у хорі. Цього року минуло 20 літ, як він ходить у колядники. Також любить заучувати напам’ять не лише поезію, а й пісні. Це вже, мабуть гени дідуся Василя Потяка, котрий у свої 93 роки знає дуже багато гуцульських співанок. «Маю аудіозаписи дідових співанок. Тривалість їх звучання – по 90 хвилин», – каже Андрій. Одну із цих співанок Андрій записав і тепер вчить. Вона досить велика, її тривалість приблизно двадцять хвилин. «Вірші ще не пишу, але, можливо, колись і сам почну римувати, а не лише декламувати. Мене часто просять розказати якийсь гарний вірш», – резюмує Андрій. Також він читає книги на духовну тематику та містику. Попри таку творчу душу, професія в Андрія більш технічного напрямку. У випускному класі, коли прийшов час замислитися над майбутнім фахом, за порадою вчителя він вступив до Сторожинецького лісового коледжу. А відтак продовжив навчання у Львові. Тепер Андрій працює в ДП «Верховинський лісгосп» інженером лісового господарства відділу таксації і відведення лісосік. Найбільше у своїй професії він любить роботу в лісі, і зовсім не до вподоби паперова тяганина. Адже, роблячи відводи, має можливість пройтися пралісами, спостерігати красу природи в різні пори року. На запитання про мрії він відповідає: «Мрія тепер у нас всіх одна – Перемога. Треба діяти реалістично. Здійсниться ця мрія, тоді будуть й інші». А живе Андрій за принципом: «Якщо в тебе щось не вийшло – це не поразка, знайди інший варіант, щоб усе вирішити, а якщо не виходить, просто йди далі». У людях він найбільше цінує правду і вміння прямо в очі казати те, що думаєш.Читання, заучування напам’ять є найкращими тренажерами для мозку, а живе спілкування – найдієвішою психотерапією. На жаль, сьогодні більшість віддає перевагу гаджетам та соціальним мережам. «Люди тепер дивляться лише Тік-Ток і книжку замінює кадрик. Але через це в них усе менший запас слів для спілкування і стає все менше цікавих співрозмовників. Люди забули про живу розмову, і спілкуються лише в телефоні, й то якимись картинками, штампами. Навіть, вітаючи з Днем народження, надсилають автоматично створені привітання, не вкладаючи ні душу, ні серце», – розмірковує Андрій Бощук.У світі інформаційного хаосу варто таки відновлюватися справжнім живим словом, адже воно – енергія. Наші предки теж багато чого переживали, але свій біль і радість висловлювали у співанках, розповідях та переказах. І це не повернення в минуле, а повернення до першоджерел, що зцілюють. Також варто не забувати, що звички формують нашу особистість, тож ставаймо творцями, а не споживачами.