Душніла

Одна з найскладніших для мене дилем, що виникла, коли я почав вести подкаст та свої соціальні мережі — це вибір між “публікувати, коли є чим поділитись” та “публікувати з певною регулярністю”. Найкраще, звісно, коли вибір робити не потрібно, коли збігається і перше, і друге. Але перше вимагає дуже багато ресурсу — помітити-зафіксувати-обдумати-оформити. А друге нікуди не зникає.Коли виникає такий розсинхрон, то я його сприймаю як сигнал: потрібна перерва. Це як відпустка у спортсменів — мʼязи звикають бути в тонусі та без відпочинку ніяк. З думкою так само: варто інколи змінювати вид діяльності на деякий час, відпочивати. Хоч повертатись складно, бо відчуття, наче ти здеградував, але плюсів значно більше.Я дуже радий, що зрештою навчився ловити ці моменти та давати собі відпочити. Бо раніше у мене майже будь-яка діяльність завершувалась так, як на картинці знизу, себто через вигорання, а зараз все більше схоже на картинку зверху.І цікаво, що для мене моментом повернення вже традиційно (чомусь) стали інтервʼю. Завтра буде публікація бесіди, яку хтось із вас міг вже навіть послухати через мою необачність, про технологію тренування мозку самостійно стабілізувати свою хвильову активність — нейрофідбек.Не пропустіть, буде цікаво 🙌@dushnila_podcast

Я саме дочитав останню сторінку «451 градус за Фаренгейтом» і повільно поклав електронну книгу на підлокітник дивану. Слова все ще пульсували в моїй голові, особливо ті частини, де Бредбері описував величезні телестіни — екрани на всю стіну, що поглинали увагу і життя людей. Я подивився на свій старий телевізор, що стояв темним і мертвим великим прямокутником навпроти на деревʼяній полиці. Це вже другий зламався за кілька тижнів.Недовго думаючи, я поліз гортати каталоги онлайн-магазинів. Коли я бачив розміри сучасних телевізорів, щось тривожне ворушилося всередині мене. Врешті я зупинив свій вибір на моделі, яка здавалася мені розумним компромісом між розміром кімнати і здоровим глуздом. Але потім передумав — кімната доволі велика, тому глузду довелось просунутись трохи.Коли кур'єр привіз замовлення, я завмер перед величезною коробкою. Вона була майже з мене зростом і завширшки як стіна у вітальні. В голові зринули образи з книги: Мілдред, дружина головного героя, яка благала встановити четверту телестіну, щоб повністю зануритися у свій ілюзорний світ."Що я наробив?" — промайнуло в голові. Я стояв і дивився на коробку, наче вона була якимось чудовиськом з антиутопічного майбутнього, що якимось чином матеріалізувалося в моєму домі. Здавалося, ще мить — і з неї вистрибнуть механічні пси або пожежники з вогнеметами.Але потім я посміхнувся власним переживанням. "Це просто телевізор," — сказав я дружині, що завмерла поруч, — "всього лише інструмент. Все залежить від того, як його використовувати." І все ж, розпаковуючи коробку, я не міг позбутися відчуття, що десь у іншому всесвіті Рей Бредбері дивиться на мене та похитує головою з сумною посмішкою.@dushnila_podcast

Джон Локк у своєму "Есе про людське розуміння" глибоко занурюється у питання розуміння, особистості, її тотожності. Цю працю він написав, якщо довіряти джерелам, після абсолютно не повʼязаного з темою спору. Він ніяк не міг довести свою точку зору своїм друзям та вирішив написати свої роздуми про те, чому так.Джон Локк — це англійський філософ XVII століття, вважається одним із піонерів сучасної філософії. За його словами, особистість — це розумне, мисляче створіння, яке має свідомість і рефлексію, здатне приймати себе як те саме «Я» в різний час і в різних місцях. Свідомість стає основою для визначення нашої особистості, адже саме вона супроводжує наше мислення і визначає «Я».Цікаво, що Локк підкреслює, що тотожність особистості простягається на те, наскільки наша свідомість може звертатися до минулих думок і вчинків. Якщо ми можемо згадати та відрефлексувати про наше минуле «Я», то це «Я» і надалі триває, формуючи наше теперішнє. Таким чином, пам'ять стає своєрідною «довжиною» нашої особистості, що дозволяє нам залишатися цілісними, коли обмірковуємо свої дії та переживання. Спираючись на Локка, я зробив ще один зайнятий висновок. «Продовження» нашої особистості може також відбуватись за рахунок не тільки власних спогадів, а ще за допомогою мистецтва та історії. Так, засвоєння творів мистецтва чи історичних подій, спроби віднайти там звʼязок з собою, може простягнути особистість за межі нашого життя в далеке минуле.Таким чином можна прожити життя наче точка в часі та просторі, а можна стати променем, що пронизує минуле — своє та людства.@dushnila_podcast

Я дуже великий прокрастинатор. Настільки, що аж ніяк не здивуюсь, якщо мені колись скажуть: «У вас РДУГ 100-го рівня». Проте мені вдалось перетворити це на свою сильну сторону. Коли наближається дедлайн будь-якого важливого проєкту чи задачі (насправді інколи достатньо просто наявності дедлайну), мій мозок раптом вирішує, що саме зараз найкращий час зайнятися проєктуванням кейсу для жорстких дисків. Або розібратися з налаштуванням домашньої мережі. Або переосмислити структуру всіх своїх нотаток. Або розробити електронну іграшку-абетку з нуля. Отже робити що завгодно, окрім того, що було заплановано.І найцікавіше — ці відхилення від плану часто виявляються неймовірно продуктивними. Коли я займаюся тим, що дійсно захоплює мою увагу, ККД злітає до космічних значень. Я можу з легкістю провести годин десять у стані потоку, створюючи щось, про що давно мріяв. І так може тривати днями, інколи — тижнями.Тобто я навчився використовувати своє небажання робити одну справу, як трамплін для роботи над іншою. Це я назвав «продуктивною прокрастинацією»: основний пріоритет іде до біса, а щось інше, що по-справжньому хочеться робити, раптом перетворюється ледь не на одержимість. Після одержимості, правда, настає фаза виснаження, відпочинок і все закінчується — я наче приходжу до тями і повертаюсь до справ. Але в результаті у мене з’являється те, чого не було: знання, навички, результати якісь, досягнення. Єдиний мінус — страждає те, що було початковою ціллю, якщо вчасно не отямитися. Саме знання та розуміння цієї особливості дозволяє мені створювати умови, де це перетворюється на силу. Знати, що мені цікаво, мати напоготові списки того, чим я хочу зайнятись та визнання, що я гарантовано відволікатимусь — це те, що робить мою прокрастинацію сильною рисою. Тому що тоді я не зливатиму вивільнений час на безглузді речі, а робитиму те, що так давно хотілося.Бо ситуація, стан, риса моя, будь що, що мені “дано” — це лише правила гри, а як грати — це вже вибір мій особистий.---П.С.: До речі, цей текст народився, коли я мав робити дещо зовсім інше. Яка іронія…@dushnila_podcast

Враховуючи кількість інформації, з якою я працюю зараз і згодом, та на яку хочу та планую спиратись, постала доволі очікувана проблема:Як організувати все, що я вивчаю, щоб нічого не забути?Моя організація змінювалась роками, але зараз ця проблема стала гострішою: знань стає більше, а в голові місця більше не стає. Нотатки в книгах втрачають цінність, працювати з цим всім важче, бо доводиться набагато більше часу витрачати, щоб релевантні речі знаходити та зʼєднувати.Колись намагався робити списки, mind maps, структурувати знання, але все воно в якийсь момент зупинялось, бо вимагало все більше і більше часу без додаткової цінності. Згодом плюнув і просто писав. А тепер, готуючи матеріал про особистість, виявилось, що мені треба перечитувати, передивлятись та перезбирати все те, що я про це знав колись.Вирішив зробити ставку зараз на систему Zettelkasten (ящик для нотаток, нім.) Її головна мета — зробити знання атомарними, взаємоповʼязаними і легкими для відтворення. Будь-яка робота, де така система використовуватиметься, вимагатиме лише проходження по каталогу, знаходженню потрібної картки (файлу) і одразу звʼязки покажуть додаткову релевантну інформацію.Сподіваюсь, що ця система приживеться і виявиться корисною.Якщо цікаво, ось класне відео на цю тему англійською: https://www.youtube.com/watch?v=L9SLlxaEEXYТа книга, яку часто згадують для впровадження такої системи: “How to Take Smart Notes” by Sönke Ahrens (2022)https://www.soenkeahrens.de/en/takesmartnoteshttps://www.amazon.com/dp/B09V5M8FR5

Потрапили на очі дві статті:Лісовий вважає, що в будь-яких рішеннях, які захищають українську мову, треба передбачити можливість рівноцінного, рівноправного розвитку мов національних спільнот Європейського Союзу."Це безумовно ні в якому разі не поширюється на мову країни-агресора. Ми розуміємо, що мова використовується як зброя, як передумова для агресії", – додав Лісовий щодо необхідності захисту мов нацменшин.(https://ukranews.com/ua/news/1040644-minosvity-pidtrymalo-zaboronu-spilkuvatysya-rosijskoyu-na-perervah-u-shkolah)…і наступна стаття:"Багато 10-11-класників, особливо хлопчиків, виїжджають за кордон”, – Лісовий"Я поділяю вашу тривогу. Ми спостерігаємо за тим, як у 10-11 класах багато дітей, особливо хлопчиків, виїжджають за кордон. Ми спонукаємо їх залишатися в Україні різними способами", – сказав Лісовий.(https://ukranews.com/ua/news/1040650-v-10-11-klasah-bagato-ditej-osoblyvo-hlopchykiv-vyyizhdzhayut-za-kordon-ministr-osvity-lisovyj)Мій коментар:Ми, звісно, за Конституцію, всі діла, але дітей ми все ж таки плануємо обмежувати і підкинути їм троха більше заборон. Це ж спонукає, правда? Попри Конституцію, звичайно. Ну, бо де ми, а де Конституція, що вона про себе взагалі думає? А ЄС? Та якось порішаєм, нам зараз потрібно зарядити потужну потужність. Європейські цінності? Тьфу… Просто візьміть в ЄС, а ми будемо робити все проти ваших принципів.Пану байдуже, яка зарплатня у вчителя, але не байдуже, якою мовою спілкується дитина на перерві.Покличте пану-спонукатору лікаря чи хоча б санітара.

Сьогодні вже пʼятий день, як я збираюсь сісти щось записати: чи то пост, чи то випуск готувати.Але ноги тягнуть на вулицю — всістись в крісло, дихати повітрям, палити, пити каву і дивитись в небо. І нікуди не поспішати. Наче все завмерло навколо.Виникло відчуття, що час належить мені. Що існує мій час, що належить тільки мені. Це, на мою думку, дуже велика рідкість — зрозуміти це, відчути це і мати це.Потім постало питання: а які у мене стосунки із часом? За яким часом я живу? Своїм чи чужим? З понеділка по пʼятницю, від зарплати до зарплати, з зимою і літом чи якось по-своєму? Де ці маркери чи є вони?Будильників у мене на ранок немає. Часу на себе у мене вдосталь, майже гарантовано є годин 6-8 мого власного часу в день. Ніцше, до речі, казав: “Хто не має вільної третини дня на себе, той є рабом”. І цей власний час я можу витратити на все, що захочу — дивитись в небо, палити, пити каву, лежати, писати щось, записувати подкаст, проєктувати ляльок чи меблі, паяти, грати на укулеле, бітбоксити по дорозі в парк з дитиною, писати музику. І робити це все так, як мені заманеться, без мети бути в цьому кращим і зробити щось корисне.Ось ця остання думка нещодавно мене як мʼясорубка пропустила. Невже можна робити щось просто так? Без намагання опанувати все одразу за 20 днів? І без спроб робити лише “корисне”? А просто робити те, від чого отримуєш насолоду чи задоволення? І не шукати навіть для себе виправдання — для чого я цим займаюсь?Можна. Тому скоро продовжимо :)@dushnila_podcast