TGLIST.COM.UA
Джерело
Духівник | Псалтир увесь стоїть на чеканні: «від сторожі ранньої до ночі нехай уп...
Духівник
@duhivnyk
683 Охват/переглядів
2026-09-20 13:06
Повідомлення №3652
Псалтир увесь стоїть на чеканні: «від сторожі ранньої до ночі нехай уповає Ізраїль на Господа». Сторожа рання — це той, хто не спить, бо виглядає. І Символ віри нашої кінчається не ділом, а чеканням: «чаю воскресіння мертвих». Отже чекання — догмат, а не сентимент.
Пісня Пісень не соромиться шукати коханого вночі й не знаходити. І вона ж дала нам міру: міцна, як смерть, любов. Хто співає «я крізь смерть до милої прийду» — той не хвалиться, той повторює Писання.
Мироносиці прийшли до гробу вельми рано, при сході сонця, — і замість мертвого застали Живого. Тому «я прийду, як сходить сонце рано» — не солдатська обіцянка, а пасхальна година, вписана в пісню.
А про зорю сказано: Він зве число зір і всім їм імена дає. Значить, не ми йменуємо світило коханою — ми просимо, щоб Господь не забув імені тієї, що ждала. Ім'я на небі — це Книга Життя, а не зореслов’я.
І Рахилі, що плакала за синами, відповіджено було: є надія для майбутності твоєї, і вернуться сини до границь своїх. Ця пісня — про те саме, тільки нашою мовою і в нашому димі.
Чому ж священник, і чому під кобзу.
Бо Давид був цар, пророк і струнник, і псалми складав не мовчки, а на гуслях; і сто п'ятдесятий псалом прямо велить хвалити Бога на струнах. Бо кобзарі наші — сліпі, що бачили більше за зрячих, — несли по шляхах псальми й канти, і Богогласник почаївський не в вівтарі співано, а в дорозі та при вечері.
Священник не вносить цієї пісні до вівтаря — там своє. Він виносить її на поріг: туди, де храм закінчується і починається дорога, де стоять ті, що ждуть. Там пастир мусить стояти з ними, і голос його має бути не казенний, а струнний, бо струна доплакує те, чого слово не домовляє.
ЗАЧИН
Не голосіть, сестри, — заспіваймо тихо.
Хто співає, той молиться двічі,
а хто чекає — молиться безперестанку.
Господи, що зорям імена даєш,
дай і цій, що жде, ім'я на небі,
а тому, що йде, — дорогу додому.
І благослови струну:
вона з дерева,
а дерево пам'ятає хрест.
Амінь
Роман
Лілея
Пісня Пісень не соромиться шукати коханого вночі й не знаходити. І вона ж дала нам міру: міцна, як смерть, любов. Хто співає «я крізь смерть до милої прийду» — той не хвалиться, той повторює Писання.
Мироносиці прийшли до гробу вельми рано, при сході сонця, — і замість мертвого застали Живого. Тому «я прийду, як сходить сонце рано» — не солдатська обіцянка, а пасхальна година, вписана в пісню.
А про зорю сказано: Він зве число зір і всім їм імена дає. Значить, не ми йменуємо світило коханою — ми просимо, щоб Господь не забув імені тієї, що ждала. Ім'я на небі — це Книга Життя, а не зореслов’я.
І Рахилі, що плакала за синами, відповіджено було: є надія для майбутності твоєї, і вернуться сини до границь своїх. Ця пісня — про те саме, тільки нашою мовою і в нашому димі.
Чому ж священник, і чому під кобзу.
Бо Давид був цар, пророк і струнник, і псалми складав не мовчки, а на гуслях; і сто п'ятдесятий псалом прямо велить хвалити Бога на струнах. Бо кобзарі наші — сліпі, що бачили більше за зрячих, — несли по шляхах псальми й канти, і Богогласник почаївський не в вівтарі співано, а в дорозі та при вечері.
Священник не вносить цієї пісні до вівтаря — там своє. Він виносить її на поріг: туди, де храм закінчується і починається дорога, де стоять ті, що ждуть. Там пастир мусить стояти з ними, і голос його має бути не казенний, а струнний, бо струна доплакує те, чого слово не домовляє.
ЗАЧИН
Не голосіть, сестри, — заспіваймо тихо.
Хто співає, той молиться двічі,
а хто чекає — молиться безперестанку.
Господи, що зорям імена даєш,
дай і цій, що жде, ім'я на небі,
а тому, що йде, — дорогу додому.
І благослови струну:
вона з дерева,
а дерево пам'ятає хрест.
Амінь
Роман
Лілея