СПИШ?Люба та Олег домовилися так: вимикається світло – роблять собі «романтик». Усе одно треба розмовляти один з одним, а не з телевізором чи інстаграмом; діставати свічки, грітися під однією ковдрою – тож можна використати цю можливість.І ось – вимкнення. Люба дорогою додому купила оселедець – найбільшу філешку, найжирнішу – та хрусткий батон. Ледь не вдавилася слиною просто в супермаркеті. Бігла додому так, аж п’яти іскрами сипалися. Мабуть, востаннє вона так прагнула до чоловіка тоді, коли на ринку її назвали «нахабною тіткою в черзі». Тоді він заспокоїв її телефоном і сказав: «Кого ти слухаєш? Ти не тітка, ти янгол з характером кримської солодкої цибулі». Хотілося його обійняти.Олег дістав невеличку газову плиту й поставив варитися картоплю. Виставив нерафіновану домашню олійку, рожеву сіль великого помелу. Ну, а що? Романтик же. Який романтик без цього? І, звісно, свічки. Усі якісь кривенькі, різнокольорові: одна – різдвяна червона, інша – аромантична лавандова (тхне потом та милом), решта – маленькі курдуплики, від яких хіба що ґноти залишилися. Виставив усе на бавовняну серветку – краса. Справжнє побачення виходить.І вечір справді був чудовий. Замастили скатертину рибним жиром, гигикали, смачно повечеряли й обговорили всіх сусідів – навіть тих, хто з’їхав із їхнього будинку ще за часів Богдана Хмельницького.- Так добре мені було, цибулинко, – сказав він, вмощуючись під ковдру.- І мені, картоплянику, - відповіла вона. - Подай водичку.У будинку ввімкнули світло.