Мілітаризація - єдиний шанс. Чому військові об'єкти опинилися біля наших вікон і що з цим робити?​Приліт і детонація у Вишневому підняли в соцмережах знайому емоційну хвилю. Люди обурюються, шукають винних і вимагають негайно винести всі склади, цехи і ремонтні бази "кудись подалі в поле", щоб убезпечити житлові масиви. Але якщо відкинути перший цілком зрозумілий страх і подивитися на речі тверезо, то стає очевидно, що спроба повністю розділити цивільне і військове життя під час великої війни - це нездійсненна ілюзія. Оборонна інфраструктура завжди була, є і буде там, де є промислові потужності, логістичні вузли і люди.​Більшість українських міст отримали свій індустріальний каркас ще за часів совка, коли концепція "місто-завод" була нормою. Радянська влада спокійно будувала гіганти ВПК прямо посеред спальних районів, щоб робочим було ближче ходити на зміну. В Києві підприємства типу "Арсеналу" чи "Артема" давно затиснуті центральними кварталами, а в Дніпрі ракетний "Південмаш" - це величезне місто в місті. Останні двадцять років комерційної забудови тільки посилили проблему. Забудовники масово викуповували старі промзони, через кишенькові рішення місцевих рад змінювали цільове призначення землі, паперово звужували обов'язкові санітарні зони з кілометра до кількох десятків метрів, щоб ліпити свіжі висотки прямо біля заводських парканів. Тепер ми маємо жорстку реальність: знайти і покарати чиновників, які підписували ці дозволи роками раніше, можна і треба, але збудовані будинки нікуди не зникнуть, а люди з них не переїдуть.​Думка про те, що стратегічний склад чи виробництво дронів можна просто перевезти у глухий ліс, розбиється об базову інженерію і логістику оборони. Будь-який такий об'єкт потребує величезної кількості кіловатів електроенергії, залізничних колій для підвезення матеріалів і купи фахівців, які не будуть їздити кожного дня за п'ятдесят кілометрів на роботу. Крім того, у чистому полі такий цех стає беззахисною мішенню. Сучасна протиповітряна оборона не безмежна, її парасолька закриває у першу чергу великі міські агломерації. Винести виробництво за межі цього прикриття означає гарантовано віддати його на знищення першому ж ворожому безпілотнику. Це ж стосується і самих запасів для ППО і інших засобів оборони, бо щоб захистити мегаполіс, ракети і техніка мають зберігатися недалеко від пускових установок. Якщо тримати боєкомплект за сто кілометрів у полях, то під час атаки підвезти нові ракети під обстрілами через всю область буде просто неможливо. Логістика порятунку міст дуже специфічна.​Таке небезпечне сусідство - не українська видумка, а світова практика. Під час Другої світової війни німецька авіація бомбила лондонський Іст-Енд саме тому, що британські корабельні доки та заводи зі зброєю стояли поруч із житловими будинками. Сьогодні в Ізраїлі головний штаб ЦАХАЛу і Міністерства оборони розміщений в самому центрі міської забудови Тель-Авіва, прямо через дорогу від хмарочосів і торговельних центрів. Американський Пентагон так само оточений готелями і житловими будинками Арлінгтона. Жодна країна не має розкоші будувати окрему інфраструктуру в пустелі чи у лісі, якщо хоче оперативно забезпечувати свій захист.​Крім того треба нарешті визнати, що ворог б'є по містах не тільки в пошуках військових складів, а з метою тотального терору і руйнування нашої економіки. Регулярні прильоти по логістичних хабах "Нової пошти", харчових фабриках, молокозаводах зайвий раз доводять, що відсутність військових об'єктів поруч нічого не гарантує цивільним людям. Сьогодні ви можете радіти життю біля великого торгового центру, а завтра у кращому випадку забивати вікна фанерою. Замість того, щоб вимагати від влади "чесних розмов" і адрес, якими відразу скористаються навідники і щурі, суспільству доведеться прийняти тотальну мілітаризацію як нову основу нашого життя. Ми дуже співчуваємо усім постраждалим, але виживе і переможе той, хто адаптується до реальності, перевірить найближче укриття і навчиться тримати інформаційну тишу, а не буде шукати внутрішніх ворогів.Підписатися на Дозвольте доповісти