Для опису до аудіо 👇

Сьогодні під час роботи з менторкою я розплакалась. Ми говорили про щастя. Про дозвіл собі бути щасливою вже зараз. І мене накрило одне питання:А скільки ще можна страждати?

Скільки ще можна жити в режимі:«ще трохи зароблю»,«ще трохи схудну»,«ще трохи виросту»,«ще трохи попрацюю над собою»,«ще трохи почекаю на правильного чоловіка»… І от тоді вже буду щасливою. А можна вже зараз? Можна вже сьогодні прокинутися і сказати:«У мене багато чого вже є». У мене є мої проєкти. У мене є моя справа. У мене є мої люди. У мене є ви. У мене є пацієнти, які довіряють мені своє здоров’я. У мене є життя, яке я колись тільки уявляла. Так, чогось ще немає. Але це не означає, що я маю відкладати щастя до кращих часів. Сьогодні одна дівчина в клубі записала кружечок, і я раптом зловила себе на думці:Боже, а в мене вже все є.

І знаєте, що найцікавіше? Часто ми не страждаємо через реальність. Ми страждаємо через картинку в голові, якою ця реальність “повинна” бути. Я дуже хочу провести це літо по-іншому. Не в гонці. Не в очікуванні. Не в боротьбі за якесь міфічне майбутнє життя. А тут. У цих 92 днях літа. У заходах сонця. У зустрічах з близькими. У своїх проєктах. У своїй свободі. У своїй присутності. Навіть якщо зараз не все ідеально. Бо життя не почнеться потім. Воно вже йде. І з першим днем літа вас ☀️🤍

Якщо відгукується — напишіть мені. Мені дуже цікаво, чи знайомі вам ці відчуття.