Переїхавши жити в Італію, я багато чого зрозуміла.

Знаєте, в Україні є ця гонка за досягненнями, «успішний успіх», постійне питання — «Хто ти по життю?»Це страшенно тисне. Змушує ставити цілі, які насправді тобі не близькі. Дуже розвинений інфобізнес у країнах СНД, порівняно з Європою. Треба постійно створювати контент, чіпляти, продавати, бути інфоциганом — інакше ти ніхто, бо в тебе 3 підписники. Треба стати популярним, показувати, який ти крутий та щасливий. Бо інакше «ніхто не купить». Був період, коли я хотіла бути на обкладинці журналу (ще коли їх читали). Хотіла бути відомою, популярною. Але чесно — зараз мені так впадло. Для чого? Щоб що? Здається, що якщо тебе не дивляться — ти ніхто. І грошей у тебе немає.⠀А тут, в Італії, я зрозуміла: я просто хочу робити свою справу. Допомагати людям. Давати робочі поради. І не бути інфоциганкою. Я не женуся за славою. Мені і так окей. У мене є друзі, класне, цікаве життя. Мені не потрібно, щоб люди на мене дивились і падали в обморок від заздрощів. Не потрібно, щоб про мене говорили. Не потрібен хейт і негатив. Я знаю, що в інтернеті трушність — не завжди цікава. Вона не чіпляє, не провокує. Але…Усвідомлення того, що мені не потрібно нікуди бігти — сильно спрощує життя.

В Італії люди кайфують. Мало думають про гроші. П’ють вино, закусують морепродуктами й їдуть тусити — навіть у 65+. Зняти цю мішуру — значить стати вільним.⠀А гроші?.. Вони й так приходять, якщо добре робиш свою справу.