Добровольчик | Накину зараз про мову, хоч найменше я люблю брати участь у мовних срач...

Накину зараз про мову, хоч найменше я люблю брати участь у мовних срачах і це відбувається ситуативно і небажано для мене.Десь у 2016 році я поступово почала переходити на українську в публічному просторі. Зараз українська займає 95% мого спілкування і в приватному житті. Це було моє рішення і часом мені бувало непросто. Тільки завдяки своїй впертості, та властивості не піддавати сумніву свої дії, я не зважала на глузування з боку критиків чистоти моєї мови. Випадки були різні і більш чутливих до зовнішніх образ вони б могли збити з цього шляху і нанести якісь травми. Але я і так травмована іншими речами та втратами і тому мені глибоко похер, що комусь щось там не подобається. Глузували з моєї мови здебільшого російськомовні і вони ніяким чином не могли вплинути своїми образами на мій вибір. На мій вибір можуть вплинути лише лічені люди, але і вони ніколи не дозволяють собі перетинати мої особисті кордони.Втім, ситуація на 2016 рік і на зараз - це, як кажуть в Одесі, дві великих різниці. Просто до мене дійшло розуміння деяких речей раніше, ніж до тих, хто схаменувся після лютого 2022. Але для мене загадка, як досі деякі люди залишаються в тому архаїчному стані заперечення очевидного. Вигадують псевдоісторичні аргументи, щоб чіплятись за зручну звичку. Оце небажання прийняти і усвідомити важливість цього питання, межує з ідіотизмом (так, кому не подобається, я нікого не тримаю в лавах своїх підписників, у нас вільна країна).І яскравим маркером тепер для мене є те, що в нашому сегменті фб, деякі юзернейми вперто продовжують відповідати російською мовою на коментарі, написані українською.(Маніпуляції російськомовними військовими залиште за кадром. Бо як почитати/послухати, то таке враження, що фронт розмовляє лише російською. Ніколи, до того ж, не вимагала від військових переходити зі мною на мову). Але і відповідати російською мені вже буває вкрай дискомфортно просто на рівні фізіології. Так само як і слухати пісні російською, і бачити вивіски. Це вчорашній день і я дуже сподіваюсь дожити, коли він піде у небуття остаточно. І маю для цього всі підстави. Бо не бачити динаміку руху в цьому напрямку можуть тільки не дуже далекоглядні люди.