Повідомлення telegram каналу - @dobrovolchik

Одна з моїх улюблених книг - це «Хрещений батько», Маріо П‘юзо. Вона починається з епізоду, коли з залу суду випускають хлопців, що понівечили молоду дівчину, з якою дружили. Батько дівчини, італієць, відчуває страшний гнів та розпач, коли виправдані купленим суддєю злочинці, відверто сміються йому в обличчя. Він все життя намагався бути пристойним громадянином країни, в яку емігрував, вбудуватись в систему, дистанціювався від своїх співвітчизників, не віддаючи традиційну пошану італійському Дону і покладав надію, що закон захистить його і його родину. Але система його обдурила. І тоді він іде за допомогою до Дона Карлеоне за справжнім вироком і справедливістю. Бо знає, що в день весілля своєї дочки, за давньою традицією, Дон не зможе йому відмовити. Саме з того епізоду фраза «Ти просиш мене про послугу, але просиш без поваги», стала відомим афоризмом.
Але у бабусі зґвалтованої та ославленої дівчинки з українського села, вочевидь, не було таких обставин, коли вона могла б прийти до когось і звернутись за справедливістю. З тих пір, як Маріо П‘юзо написав свою одну з найкращих книг про італійську мафію, в Америці, імовірно, багато що змінилося.
В Україні активне суспільство докладає зусиль, щоб зупинити ганебне явище місцевої омерти, яка покриває злочини на всіх рівнях, де є родичі, куми, колеги та просто ті, у кого відбитий наглухо моральний приціл.
І так необхідно, щоб всі ці кончені люди дізнались нарешті, що таке незворотність покарання за законом.
Але, дізнаючись подробиці цієї історії про групове зґвалтування, я мимоволі думаю про те - а що було б, якби за дівчину було кому вступитись і чи ризикнули б всі ті, хто вже зламав її юність, вчинити так, як вони вчинили?