Згадалось: якось, коли я був в класі восьмому, напевне, я прокинувся зранку, взяв рюкзак, склав туди зошити, книжки і пішов до школи. День був дуже сонячно-весняний. Я йшов, якось вмотивовано, радісно, навіть трішки був щасливий, бо це були ці перші дні без снігу. Починалась весна. І в один момент, коли я вже майже вийшов з двору нашого житлового масиву зі мною порівнявся мій знайомий і питає: "Куди йдеш?". Ну я довго не думаючи відповідаю: "В школу". А він починає з мене сміятись і каже: "Так яка школа, нині ж субота!", а я довго не думаючи кажу: "Так ми вчимось по суботах". І тут він офігів. Ще б пак, людина яка і в будні дні прогулювала школу дізнається шо є школи, які вчаться ще й по суботах. Звичайно, що це не був повний навчальний день, а лише чотири уроки, але так, друзі, я вчився в гімназії, в якій певний час субота - це був навчальний день. Власне до чого це я веду... Того знайомго давно вже немає, бо наркотики вкоротили його буремне і швидке життя, але я буду завжди памʼятати, як він хотів посміятись з того що я сплутав дні і йду до школи, а я гордо сказав "Ми вчимось в суботу!". Хоча, якшо признатись отак чесно-чесно, я дуже йому заздрив, от шо він такий крутий, може прогулювати школу, гуляти коли хоче. Але шо я можу сказати, я був малий і дурний і не вмів чітко розрізняти де добре, а де погано. Але школу я не прогулював.