ЧОМУ ВІЙСЬКОВОГО ТЯГНЕНАЗАД НА ВІЙНУ?1. ЕМОЦІЙНА БЛИЗЬКІСТЬ, ЯКУ НЕ ДАЄ НІХТО ІНШИЙВ окопі, під обстрілами, без прикрас - виникає звʼязок, якого в цивільному житті просто не існує.Це не про романтику. Це про спільневиживання. Про побратима, якийзакриє тебе собою. Про те, що ви - одне ціле.1 коли військовий повертається додому, він часто почувається чужим.Бо його "плем'я" лишилось там.Не намагайся замінити це.Просто поважай. І не ревнуй.2. ТАМ ВІН - ВОЇН. А ТУТ - ХТО?Там він керував боєм, витягував людей з-під обстрілів, рятував життя.А тут - стоїть у черзі в Сільпо і думає, нащо ця кава коштує, як снаряд.Війна сформувала найсильнішу ідентичність - "я ВОЇН"І якщо цю роль не вдається інтегрувати в мирне життя, людина втрачає себе.Підтримай. Допоможи знайти, де ці навички можуть бути корисними.Без осуду. Без тиску.3. НА ВІЙНІ ВСЕ ЯСНОЄ наказ - тримати позицію.е задача - вижити.А вдома все розмите: що робити далі?Як жити? Який я тут?Війна зменшує кількість вибору.Цивілка - розмазує.Допоможи структурувати дні.Маленькі кроки. Маленькі перемоги.Без претензій і "чого ти нічого не робиш"4. АДРЕНАЛІН - ТЕЖ ЗАЛЕЖНІСТЬТам - свистить, вибухає, все на межі.Твоя реакція - питання життя і смерті.А тут - амбулаторія, приватбанк, люди в метро. І в голові одне:"Я тут не живу. Я тут застряг"Цивільне життя здається сірим, несправжнім, млявим.Бо тіло і психіка звикли до постійної напруги.5. І ЩЕ:біль за втрачених побратимівбажання помститися•байдужість суспільства• глибока самотність, про якуне говорятьНе тисни на нього словами "забудь війну"- це не спрацює.Краще будь поруч. Навіть якщо він мовчить. Навіть якщо злиться.