Вчора прочитала на Судовому репортері статтю про передачу обвинувального акту щодо білоруської журналістки до Подільського суду міста Києва. У цій історії мене значно більше дивує (хоча, мабуть, уже й не дивує) позиція самого Подільського районного суду.Як видно зі статті, суд знайшов процесуальну причину передати справу білоруської журналістки до Шевченківського райсуду, пославшись на те, що жоден із суддів кримінальної спеціалізації, та навіть працівники апарату суду, не мають допуску до державної таємниці для розгляду засекречених матеріалів.Звісно, відсутність допусків — підстава зручна. Але, згадуючи власний досвід взаємодії з цим судом, складається враження, що ставлення до кримінального процесу там загалом доволі специфічне.Рівно рік тому в цьому ж суді мені як адвокату відмовлялися призначати до розгляду клопотання про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України. Аргументація була «залізобетонною»: мовляв, треба дочекатися завершення 60 днів, поки пройде експертиза телефону.Тобто судді на той момент узагалі не розуміли, що ця експертиза жодним чином не впливає на розгляд клопотання про зняття арешту й не має до нього стосунку. Ба більше, ігнорувався базовий принцип: сторона захисту (як і сторона обвинувачення щодо накладення арешту) має законне право подавати клопотання про скасування арешту скільки завгодно разів, якщо для цього є підстави.Схоже, у Подільського суду свій, особливий погляд на процесуальні норми та КПК. Проте є ще один момент. На стадії досудового розслідування справу білоруської журналістки розглядав саме Шевченківський суд, а отже, низка суддів уже не зможе брати участь у її розгляді. Тобто справа або зависне й згодом закриється за строками, коли всі про неї забудуть, або ж «потрібному» судді все-таки дадуть допуск і справу Інни Кардаш розглянуть.Адвокат, яка завжди поруч