Час любові

Мені поталанило отримати звільнення. Зі мною трапилося сильне емоційне переживання, гормональний вибух! Перші години перебування у цивільному просторі викликало у мене дереалізацію та деперсоналізацію. Усі сенсори в тривозі: нові й забуті аромати, звуки, образи, поверхні та смаки. Зауважу, що аромати по-особливому збуджують мозок. Емоційна памʼять активувалась. Миттю переміщає в спогади, і назад в реальність, наче крізь лімб поміж двох світів. Автоматично крокую особливо не задумуючись над рухами тіла. Перехрестя, АЗС, хот-дог з колою, таксі, аптека, магазин. Ноги випереджують думки. Дихання підпирає щось у грудях. У ментальному напів тумані дістався точки Х. Вкотре з першого погляду в неї закохуюсь, така чарівна і зваблива. Не знає ще на скільки мені її не вистачало, як вражений її красою. Очі, усмішка, вуста, долоні, кисті, перси і волосся. Обійми коханої Лілії. Моя любов до неї зголодніла. Ніколи ще так довго з нею не розлучався — два тижні, а це ще зовсім небагато. Апогей ейфорії настає миттєво, мене забирає десь далеко і я віддаюсь звільненню душі й тіла. Я в безпеці з нею. Мозок нарешті вмикає режим відпочинку. Розчиняюсь. Насолоджуюсь. Кохаю.… Сьогодні понеділок. Я знову в розташуванні й не знаю, коли наступний раз її побачу. Проте, не хвилююсь, чи скоріше заспокоююсь думкою, що це нормальний виклик воєнного часу. Наші предки не мали відеозвʼязку і суверенної держави, якій понад 30 літ. Цінувати потрібно привілейованість українців в ХХІ столітті, а не жалітися. Сповнений натхнення повертаюсь до навчання. Але сумую за нею і памʼятаю: прокляті росіяни винні у всьому, і у тому, що сьогодні я без неї.