Статистика telegram channel - @diaryofavolunteer

Листопадовий туман став одним з найбільших ударів цього року. Користуючись ним, противник зумів погіршити становище українських військ по всій лінії зіткнення, й особливо це проявилось в Запорізькій та Дніпропетровській областях: там ситуація погіршується сильніше, ніж зображено на мапах у відкритих джерелах. Противник, незважаючи на втрати, близький до виходу на рубіж по річці Гайчур й успішно просувається в бік Покровського, в тому числі застосовуючи бронетехніку. Вже кілька днів як окупант зайняв позиції в північно-східних околицях Гуляйполя й посилює свою присутність в Степногірську, обходячи малочисельні порядки Збройних Сил й рухаючись далі. Ізольовані райони оборони продовжують відчайдушний спротив, проте відсутність людей для других-третіх рубежів оборони не дає змоги стабілізувати смугу за недостатньої "підтримки з повітря".Хоч й глобальною причиною є недоукомплектованість Сил Оборони, покращення погодних умов різко зменшить ефективність тиску противника, обмеживши його здатності накопичуватися. Як погода стане ясніше, БПС підрозділів зможуть повернутися до нанесення астрономічних втрат окупанту через полегшення виявлення та ураження. Тому наша задача – вистояти. В ці важки часи підрозділи на цих напрямках потребують Вашої особливої уваги, у зв'язку з чим прошу читачів продовжувати підтримувати дружній збір на потреби одного з підрозділів, чиї бійці хоробро виконують задачі підвищеного ризику на одній з ділянок цього напрямку.Посилання (звітність та деталі всередині):https://send.monobank.ua/jar/9phB5bUZN3Оригінальний пост:https://t.me/revanche_tactical/1515Також прошу небайдужих читачів поширити збір.

24 лютого того самого року я не планував йти до війська. Цього варіанту не було навіть у теорії. Після 4-денного переживання емоційного шоку від масштабу бойових дій та некомпетентності росіян у перші дні у моїй голові відбувся досить короткий діалог:- Що робити?- Ставати волонтером. Відчуття впливу на війну зменшувалося прямо пропорційно зростанню кількості волонтерів у моєму оточенні. Одного ранку я прокинувся з відчуттям, що прийшов мій час подумати про те, щоб залучитися до військ оборони. Спочатку ця думка лякала, тож я дозволяв собі її поступово, аж поки не отримав повістку й не ухилився від її виконання.Мені стало соромно. Радившись з близькою людиною, що вже була у війську, запитав його: «М., що мені робити: я не хочу у військо, але прийшов мій час?». Відповідь вразила своєю простою і глибиною: «Так захочи».Наближається мій перший рік у війську. Найкращий чи не за крайні 10 років. Звісно, за умови на мить забути, що за вікном вже несеться Третя Світова (єєєє блять сука!).Я не хотів вбивати росіян своїми руками ще і тому, що зі значно більшою вірогідністю можна бути вбитим самому. Геройством не страждав ніколи, тому обрав те, що вигребу на рівні й довго.Проте, маю честь працювати пліч-о-пліч з найкращими людьми у всій Україні — піхотинцями, у моєму випадку колишніми.«Ці люди — це єдине що відділяє нас від знищення» — це, сука, правда! Так і є, буквально уявіть, візуалізуйте це в голові! Як з одного боку сидите в мирному місті з рідними та близькими, коли вони, зачепившись в нашу землю, знищують противника та витримують шалений тиск вогневого впливу. Їхня енергетика зовсім інша. Вони всі, як один, втомлені. Хто пізнав війну власними очима — потребує на час, відновлення та спокій, якого немає і не планується. Тому вони вмотивовані робити свою роботу, щоб цей День настав. День Перемоги.Він обовʼязково настане. Сподіваюся я буду серед тих, хто його побачить. А якщо ні — я про це не пожалію.

Нижче нотатка в оригінальному вигляді набрана на телефоні одного вечора перед сном. Перед вами есенція потоку мого розуму.—Життя — це означає жити. Реальність змінилась повністю. Ми входимо у нову еру цивілізації. Починається перерозподіл сфер впливу і цей процес займе якийсь відрізок часу, скоріш за все тривалий. Минулий світ помирає, а я не бачу сенсу це заперечувати. Ми рухаємось в невідомість, де у кожного та кожної є 2 ролі: спостерігаючий учасник та бездіяльний спостерігач. Я обрав сторону учасника, бо душевний біль та страждання від недостатнього відчуття власного впливу мене з'їдали.Природа моєї особистості — це дбати про середовище навколо. Моє імʼя з грецької означає захисник, а за гороскопом я Лев, якому стереотипно притаманні схожі риси. Я не знаю чи це щось означає, але мені подобається цей факт, я так почуваюся впевненіше хахах.Загалом я почуваюсь впевненіше у собі. Я відчуваю це в поставі, голосі й думках. Я почав більше цінувати людей довкола, навіть якщо вони з дуже інших бульбашок. Я почав по-новому любити людей, світ, життя, Україну. Мене чекає довгий шлях українського військового у війні на знищення. Я романтизую, але не обманюю себе.Війна — це піт, кров і сльози, це страшно. І я б хотів, щоб її ніколи не існувало. Як і безхатьків, нещасних тварин і сиріт. Але реальність говорить про інакше: війни йдуть всю історію людства і нам, нашому поколінню, просто пощастило народитися та прожити перші 2-3 десятки років у відносному спокої.Мій вибір — це впливати на хаос, тому що я вірю в стару майданівську істину.Я — К Р А П Л Я В О К Е А Н І.

Привіт, щоденник!Сьогодні буду лаконічним. На жаль, інтенсивність роботи залишає обмаль часу на таке дозвілля, чи то скоріше натхнення. Для написання тексту необхідний особливий стан, який зараз направляю в інше русло.Я в стабільно хорошому стані. Нова робота пішла на користь моєму самопочуттю. Мотивація та професійний азарт лише зростає з кожним днем, як і відчуття правильності мого рішення. Найменші сумніви зникли остаточно, що відкрило моїй внутрішній енергії потік до реалізації. Починається щось схоже на кар'єру? Сумніваюся, але можливо. Відчуваю себе довгим локомотивом, який повільно розганяється.Я працюю зв'язківцем. Обираючи професію були сумніви чи справлюсь на технічній посаді, проте 1001 питання побратимам і магія Навчального центру зруйнувала міф про мене як гуманітарія. Вперше після університету ґрунтовно вивчаю щось нове. І одразу практикую. Я собою пишаюся.З негативного це сум за домом та близькими. Щоранку прокидаюся з думкою, що календар посунувся на день ближче до відпустки. Страшенно скучив за коханою Лілією. Надзвичайно сильно її не вистачає. І це всього 4.5 місяці...Не слідкую за справами в тилу. Новини дізнаюсь з розмов або з ютубу. Звільнений ментальний простір віддаю роботі. Мабуть, тому я щодня усміхнений.Мого психіатра бусифікували, а я от-от мав з ним зідзвонитися. Хочу зменшувати дозування АД. Відчуваю, що мені стає краще. Спочатку у це навіть було складно повірити, але зараз вже звикаюсь. Часто ловлю себе на думці, що мені просто кльово.Думаю про те, як далеко зайде закручування гайок ТЦК. Воно вже давно асоціюється з каральним органом. Частина близьких людей продовжує грати в цю щоденну лотарею. Переживаю за них.До слова, якщо ми знайомі особисто і у тебе є інтерес до безпілотних систем — маю цікаву пропозицію по працевлаштуванню ✌🏻

«Коли ти маєш невизначеність у житті, яка обмежує твою спроможність приймати рішення, чи яка створює тривогу, чи яка забирає впевненість — ти просто робиш так, як ти віриш. І відповідно в той момент ти не є у владі обставин, ти сам формуєш обставини», — Євген Глібовицький на панелі, якою ділився в попередньому пості.—Я дуже боюся операцій. Особливо зі спінальною анестезією, коли нижня частина тіла паралізована, а верхня функціонує, а мозок тим більше. Моторошні відчуття виникають лише від думки опинитися в такому стані...У травні я опинився на операційному столі з видом на Карпати. Мені було холодно і страшно, від чого зуб на зуб не попадав. Намагався зупинити цей озноб обіймами плеча вільною рукою. Звісно ж, ніфіга не виходило. Лежав в одній футболці на боку і дивився на красу гір, на ще засніжені вершини, й вічні рельєфи. Бадьорила їхня могутність, любов до них, прив'язаність. Але жалюгідна ситуація пронизувала холодом дзеркально чистого стерильного металу. У пошуках внутрішньої опори подумки приходили відповіді на запитання: “Що я тут взагалі роблю!?”.“Заради України, заради українського народу, гори дайте мені сил стерпіти це, заради наших предків і нащадків, заради себе, моєї сім’ї та близьких”. Хахахах, як кумедно! Весело згадувати, як було страшно, яка трагікомедія відігравалась у голові. Проте, якщо забрати зайве, у сухому залишку залишиться потреба у опорі в критичний момент. На що опиратися, коли обставини не у твоїй владі? Вважаю, що це віра. Не обов’язково релігійна, але віра, як опора для стабільності психоемоційного стану та психічного здоров’я загалом.Моя віра народилась 24 лютого. На той момент я був 29-річним хлопчиком, який відверто сказав майбутньому побратиму, що не піде до війська. Вважав, що є інші дорослі, які зможуть за мене постояти. Так і було, завдячуючи їм у мене був час подорослішати. Стати чоловіком, який готовий постояти не тільки за себе.Під час одного з візитів до уролога попросив назначити дату операції. Лікар наголосив, що якщо не робитиму її, то найімовірніше на ВЛК мене визнають тимчасово непридатним. Плата взамін — постійний дискомфорт при найменших фізичних навантаженнях і загроза репродуктивній функції, яка зростатиме з часом від бездіяльності. Я завагався. Зібравшись з духом за місяць написав йому, а у відповідь: “Я закордоном, буду пізніше, може через рік”. C'est la vie.P.S. Чоловіки, не забивайте на своє здоров’я. Знайдіть компетентного фахівця для профілактичних щорічних візитів. Повірте, після тижня з гаком у обласній урології, мені є що розповісти про чоловіків, які забивали.

Хочу бути чесним з вами.З самого початку однією із задумок, при створенні цього каналу, було з часом розвивати його як благодійний. Зауважу, однією з, не єдиною.Але все ж, пріоритетною.Тому що, у тому ж числі, я буду публікувати тут збори для мого підрозділу, не розкриваючи в якому саме з них.Тому що це важливо, кожному розвивати медійність у своїй спільноті, щоб збільшувати покриття волонтерських мереж.Тому що... Продовжу через кілька абзаців.До цього я в основному витягував свої збори інстаграмом + інколи до нього підключав твіттер з фб. І сьогодні я стартанув збір, який опублікував у всіх трьох соцмережах (без фб). Результат за 4 години такий собі — 5130 грн при охопленні 517 тут, 3000+ в інсті та 200+ в тві. Вважаю, що це досить прикрий результат.Бо якщо аудиторію інстаграму і твіттеру я трохи задовбав, то з вами мені потрібно домовитися. Наперед скажу, що свідомий тому, що не живу в ідеальному світі, в ідеальній країні, але я живу в Україні, країні чудес. А в країні чудес прийнято вірити у неможливе :))Вважайте, що це моє щире тет-а-тет прохання до вас персонально. Я серйозно.Будь ласка, підтримуйте мої збори або відпишіться.Якщо вам не пасує витрачати щоразу, як я організовую збір, 1 хвилину вашого часу, щоб надіслати на військо, наприклад, 100 грн (менше/більше) — я серйозно, відпишіться. А якщо 100 грн немає — з вас поширення в чат друзів/родини/колег/ОСББ тощо. І це окей, якщо вам це не підходить, я ображатися не буду. Рішення за вами.Проте, уявіть тільки: 517 людей по 100 — це 51 700 грн.Чому я в це вірю?Бо збори рятують наших людей і забирають життя ворогів. Буквально ваша ранкова кава, вечір в барі з друзями, нова платівка тощо — це оберіг та смерть водночас, а також бартер на відносно, але таки досить спокійне життя. Військові ж віддають дещо більше. Цінуйте це.Нагадаю про збір вище. Вам дякую 🫡____________ІНСТАГРАМ|ТВІТТЕР|ФЕЙСБУК

Вчора відбулась моя ініціація до воїнства — я вперше наражав себе на небезпеку при виконанні завдання.Переживання схожі на сильний гормональний досвід, у якому пізнається новий стан свідомості, що не до кінця нею ж контролюється. Все наче дещо сповільнене, розум у спокої, а відчуття (не)безпеки притуплене.Ще до початку роботи з'явилися відчуття помірної інтенсивності. Змінилося сприйняття моменту, почав більше відчувати себе тут і зараз. Шкіра на долонях була наче оголена, і всі доторки сприймалися більш чуттєво, що аж згадав про рукавички. У якийсь момент кров прилила до тазу спровокувавши ерекцію. Це не було схожим ні на що. Абсолютно новий досвід.В моменті. Я глибоко в моменті. Думки зосереджені виключно на роботі, але швидкості роботи мозку не вистачає. Туплю коротким фазами, найбільше з координацією рухів. Провідчувавши новий ритм, сповільнений адреналіном, все почало ставати на свої місця.Ми успішно завершили завдання в останні миті сутінок, кінематографічно виїжджаючи з посадки під хвостиками променів Сонця. Кнопка РЕБу світилась особливо яскраво зеленим кольором, який так подобалося бачити.Я вперше відчув себе чоловіком від кінчиків пальців до мозку кісток. Сльози пробивалися, але ні краплі так і не витекло. Зберігав холодний розум і лице перед побратимами. Зауважте, що сльози знижують видимість, тому поплакати можна і на базі.Завжди імпонувало моє ім'я через те, що воно грецькою означає "захищати", і щасливий, що нарешті щиро, по-справжньому провідчував цю роль. Вперше.

Час любовіМені поталанило отримати звільнення. Зі мною трапилося сильне емоційне переживання, гормональний вибух! Перші години перебування у цивільному просторі викликало у мене дереалізацію та деперсоналізацію. Усі сенсори в тривозі: нові й забуті аромати, звуки, образи, поверхні та смаки.Зауважу, що аромати по-особливому збуджують мозок. Емоційна памʼять активувалась. Миттю переміщає в спогади, і назад в реальність, наче крізь лімб поміж двох світів.Автоматично крокую особливо не задумуючись над рухами тіла. Перехрестя, АЗС, хот-дог з колою, таксі, аптека, магазин. Ноги випереджують думки. Дихання підпирає щось у грудях. У ментальному напів тумані дістався точки Х.Вкотре з першого погляду в неї закохуюсь, така чарівна і зваблива. Не знає ще на скільки мені її не вистачало, як вражений її красою. Очі, усмішка, вуста, долоні, кисті, перси і волосся.Обійми коханої Лілії. Моя любов до неї зголодніла. Ніколи ще так довго з нею не розлучався — два тижні, а це ще зовсім небагато.Апогей ейфорії настає миттєво, мене забирає десь далеко і я віддаюсь звільненню душі й тіла. Я в безпеці з нею. Мозок нарешті вмикає режим відпочинку.Розчиняюсь. Насолоджуюсь. Кохаю.…Сьогодні понеділок. Я знову в розташуванні й не знаю, коли наступний раз її побачу. Проте, не хвилююсь, чи скоріше заспокоююсь думкою, що це нормальний виклик воєнного часу. Наші предки не мали відеозвʼязку і суверенної держави, якій понад 30 літ. Цінувати потрібно привілейованість українців в ХХІ столітті, а не жалітися.Сповнений натхнення повертаюсь до навчання. Але сумую за нею і памʼятаю: прокляті росіяни винні у всьому, і у тому, що сьогодні я без неї.