#діалог_з_тренеромПро фаталізм і випадковості, які насправді не випадкові.Коли військові говорять про фаталізм війни, у цьому є глибинний сенс. Але дуже часто за ним стоїть ланцюжок подій і людей — зовсім не випадкових, — які й стають запорукою результату (який, на щастя, не завжди є фінальним).Розповім на прикладі однієї історії з війни. Тексту буде трохи забагато, тож якщо не зайде — не читайте.Звичайний військовий на не зовсім звичайній позиції. Вперше за 11 місяців у війську він одягає активні навушники. Прильот поруч — втрата свідомості, контузія, поранення руки. У навушнику кров. Але, напевно, могло бути значно гірше.Фаталізм? Випадковість? Можливо. А можливо, так було треба — одягнути в той день навушники. Запам’ятайте цей момент.На позиції є медикиня, яка надає необхідну допомогу й спрямовує пораненого на евакуацію. Випадковість? Ні.Поруч побратим, з яким виходять. Він несе зброю, підтримує і доводить до точки евакуації. Випадковість? Ні.Попри небезпеку заїзду, до точки евакуації залітає пікап: завозить БК, додаткових людей і здійснює евакуацію поранених. Випадковість? Ні.Далі — стрімкий ланцюжок подій: КСП (яке на той момент стає стабпунктом), евакуація в госпіталь, потім — у велике тилове місто. Увесь цей час поруч побратими: підтримують, водять «під ручку», телефонують дружині. Випадковість? Ні.Велика лікарня тилового міста. Лікарі займаються пораненою рукою і з’ясовують, що в голові — уламок. Цей уламок пробив навушник і залетів у голову, зупинившись усередині, але не заглибившись критично далеко.Згадали? Я ж просив запам’ятати момент із навушниками. То випадковість, чи ні?Далі — знову евакуація. Найкраще в Україні нейрохірургічне відділення. Швидка, кваліфікована, вчасна операція. Післяопераційний супровід.Випадковість? Ні.У реанімації працює знайома дівчинка, яка впізнає пораненого і через ланцюжок спільних знайомих передає інформацію родині. Родина заспокоюється — бо не могли знайти, куди саме він поступив. Знову випадковість?Черговий ланцюжок подій. Подальше лікування, переміщення між відділеннями і, зрештою, супровід Патронатної служби. Одна з найкращих лікарень Києва. Аудіопротезування, реабілітація, відновлення.І повернення на службу. Не в бойовий підрозділ — але все ж повернення.До чого тут так багато тексту?До того, що всі ці «випадковості» — невипадкові.Коли кожен на своєму місці. Коли поруч небайдужі люди. Коли побудована система працює — «військовий фаталізм» перестає бути фатальним і починає працювати на нашу користь. Бо навколо безліч фахових, професійних, небайдужих людей, які поруч щодня. І завдяки їм неможливе стає реальним. Бо все це — Україна.А що ж той поранений?Живий. І пише отакі довгі тексти, намагаючись у такий спосіб віддячити всім, завдяки кому цей ланцюжок подій не обірвався на якомусь з етапів.Чому саме сьогодні?Бо саме сьогодні він відзначає свій другий День народження — завдяки всім тим, кому безмежно вдячний.