​​«Пісні світанку» - найновіша збірка української фантастики, що вийшла у «ВСЛ». Її родзинка – відомі автори, адже в кожного з них є щонайменше один роман (а в декого їх півдесятка). У текстах відчувається письменницький досвід – хороша стилістика, цікаві ідеї, особливий настрій. Мені відгукнулися майже всі оповідання. Далі напишу про свій ТОП.«Кант надії» (Світлани Тараторіної) – антиутопія про життя під окупацією (тільки окупанти тут – стрьомні восьминоги з диму). Для мене це історія про те, чия стратегія ефективніша для виживання: пристосуванців чи ідеалістів? Оповідання показує, яку ціну платить кожна зі сторін: зміни творять ідеалісти, але втілити їх мають пристосуванці, в такий спосіб ставши новими ідеалістами.«Усі коралі на захист богині» (Наталії Матолінець) сподобалося не так формою, як ідеєю. Якби не війни і катастрофи ХХ ст., у наших родинах зберіглося б багато фамільних скарбів: фото, архівів, прикрас – різних дрібничок, що підсвічують родову ідентичність. Для героїні оповідання такими дрібничками стали старовинні коралі бабці. В мене схоже ставлення (тільки не смійтеся) до ялинкових прикрас. З усіх оповідань оця ідея мені найбільше відгукнулася і зачепила за живе.«Змієвиця» (Наталії Довгопол) – знайомий сюжет про жінку-відьму, що живе на селі, всім допомагає, а односельці зрештою виявляються гадами невдячними. Написано дуже смачною мовою зі стилізацією. Прочитала із задоволенням.«Кістяні голки» (Юлії Нагорнюк) підіймає дуже незвичну тему для фантастики – підліткову самотравматизацію (коли в школі не булять, в родині достаток, батьки кажуть: «Можеш із нами поговорити», а суб’єктивно все одно відчувається «щось не так»). Мені сподобалася спроба вловити це слизьке відчуття, цей хиткий стан, що розбивається об раціональні доводи «все ж нормально». І сподобалося, що авторка описує те, що часто знецінюють аргументами про «молодь», яка «мається дурнею».«Зорезнавці» (A. Achell) – найбільш незвичне оповідання в збірці. Тут оригінальна світобудова, конфлікт практиків з лабораторій із практиками, що хочуть ставити досліди на собі. З усіх текстів це оповідання дозволяє найбільше абстрагуватися від наших реалій і війни.Слід сказати, що частина текстів у збірці не з’явилися б, якби не війна. Вони відчуваються як спроба осмислити авторами свої почуття, виговоритися (іноді – прокричатися) про них. У деяких оповіданнях алюзії на війну виписані дуже «в лоб», а емоції зашкалюють. Через це вони мені сприймаються радше як терапевтичні казки. Читалося боляче, але я не уявляю сьогодні збірку сучасної української прози без алюзій на війну.Загалом, хороша збірка. Актуальна, сучасна, щемка. І звісно, вона дає можливість познайомитися з відомими українськими фантастами в режимі тест-драйву. Оформлення гарне, є лясе, кольоровий зріз і золотаве тиснення на обкладинці.