​​Третій том корейського фентезі «Той птах, що п’є сльози» різко змінив тональність. Замість лайтових пригод команди героїв тут одразу починається велика битва добра зі злом, яка має бути у кожному епічному фентезі.На початку книги я не розуміла: хто всі ці люди (і факел на ніжках), і чи нормально я пам’ятаю попередню частину? Виявилося, що це такий літературний прийом: автор почав книгу з розпалу битви, а потім пів книги пояснював, що до неї привело. А між 2 і 3 томом є часовий стрибок. Коли нарешті вигулькнули герої попередніх частин, читати стало максимально зрозуміло.Загалом, мені сподобалося. Екзотичний лор нікуди не вивітрився і доповнився ще кількома неординарними персонажами. А саме за вміння дивувати я найбільше ціную цю серію.Наприклад, дракони тут – це рослини, що виростають із зернятка у величезну істоту, схожу на драконів із «Гри престолів», і розмножуються, випускаючи спори. Є велетенські летючі рибини – небоплави – на спинах яких руїни невідомої цивілізації. Є кілька розумних рас з унікальною культурою та звичаями. І, як належить епічному фентезі, є політичні інтриги, сімейні таємниці, розборки між впливовими родинами (в одній із рас панує жорстокий матріархат, а чоловіки – це спільна власність (більшість інтриг плетуть як раз незадоволені своїм становищем чоловіки)).Ще хочу відмітити український переклад – перекладачка робить зноски, в яких пояснює відсилки до корейської культури, міфів та імен, що є в тексті. Це допомагає краще зрозуміти те, що було очевидно корейським читачам. Цикл складається з 4 книг, у нас всі вийшли, видає «Bookchef». До речі, за книгою планують зробити комп’ютерну гру (в інтернеті є перший тизер), а автор написав продовження – «Той птах, що п’є кров», дія якого відбувається через 50 років.