Привіт всім! Як ви? Шо ви? Я агресивний амбасадор любові. Я за те, щоб люди входили в контакт одне з одним і не виходили з нього, навіть коли важко, соромно чи незручно. Знаю, ви зараз скажете, що я маю переписати цю фразу, бо любов це ніжність і делікатність. Це дозвіл людині бути собою, це прийняття і бажання благості обʼєкту любові. Ну, не зовсім. Ніжність - це вже наслідок. Як час після сексу, коли хочеться просто ласкати поглядом. Але це пізніше. А сама любов - це дія, а не почуття. Любов - це правда і дія. Вихід із зони комфорту. А не пасивне спостерігання. Для мене любов - це завжди про те, щоб помітити іншу людину такою, якою вона є. Помітити, а не проігнорувати. Помітити, а не просто дозволити бути собою. Це дуже різні речі. Протилежність любові - ігнорування. Це байдужість, яку часто видають за делікатність. Хай буде. Хай собі там щось живе. Левова доля мого життя йде на те, щоб дивитися людям в очі, першою говорити до них, заводити small talk, а далі посміхатися. Ми легко входимо в контакт у момент горя. Обстріли і трагедії добре нас об'єднують. Але вчитися помічати одне одного варто не тільки в моменти розпачу, бо це критичний стан і він не системний, а й тоді, коли добре. Більшість військових продовжують страждати від того, що ми не дивимося їм в очі. Вони не віддзеркалюються, залишаються невидимками тоді, коли добре. І вони знають, що після війни, коли не буде обстрілів, ми перестанемо носити їх на руках, навіть не навчившись просто дивитися їм в очі. Причина проста - ми не знаємо, як поводитися. Ми або даруємо їм квіти, або падаємо в ноги, або робимо вигляд, що їх немає. Проблема не в тому, що це військові. Проблема в тому, що ми не вміємо помічати будь-кого. Не вміємо входити в контакт, любити, бути щирими. Це страшно, соромно, небезпечно. Знаєте, як в Японії та Італії перехожі помічають дітей, поки стоять на світлофорі або в черзі до супермаркету? Дитина в цих країнах не виростає невидимкою. Вона не порожнє місце. Знаю, зараз почнеться про педофілію, але я про інше. Сподіваюся, ви спроможні відрізнити. Я про те, що можна не входити в контакт із дитиною, але зробити комплімент її батькам. Це безпечно для дитини і дуже корисно для всієї сім'ї. Разів десять на день я кажу своїм друзям і близьким, що люблю їх. По десять, то виходить двадцять. Бо любов не ділиться, а множиться 🙂

Агресивною любов'ю я називаю вихід із зони спостерігача і вхід у зону актора. Діючої одиниці. Того, хто спроможний підняти погляд і дивитися в очі, не відводячи їх, навіть коли в полі зору будуть незручні пейзажі. Всім піс.