Ти розводиш руками, розводиш іколекціонуєш цікаві різновидилітер.На кінчику пензля їх часом тримаєш, абипотім випустити на свободу. Абопритискаєш їх до паперу — тоді вониворушать своїми тонкими вусиками;ти тримаєш їх у баночці разом із тушшю.А інколи ти виходиш зі свого стануперманентної зосередженості і блукаєшвулицями, придивляючись до перехожих —всі вони нагадують літери різних абеток.А інколи ти підглядаєш за іншими літерами —тоді тебе охоплює якесь потаємне захоплення,змішане зі здивуванням.Інколи ти пишеш довгі листи рідним,друзям, знайомим, чіпляючи початокфрази до розділового знаку; тобі здається,ти в’яжеш.А інколи ти нічого не пишеш,і тоді тобі стає дуже сумно.Саме так, а не навпаки. 💔Сьогодні минає вже три роки з дня, відколи Микола Леонович перестав виходити на зв'язок.Талановитий поет, успішний дизайнер, багаторазовий член журі конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» Книжкового Арсеналу, а згодом військовослужбовець, він зник безвісти під час виконання завдання біля Авдіївки. У видавництві «Смолоскип» у 2024 році вийшла його збірка «Повільна людина», а влітку 2022 року ми записали розмову з Миколою Леоновичем про те, як розвивався книжковий дизайн в Україні. Запрошуємо вас прочитати цей текст та придбати збірку віршів. Миколо, віримо і сподіваємося на твоє повернення.#втрати_війни