На фото 2 бійця ЗСУ, 2 християнина, з якими мав нещодавно зустріч на Сумщині.

Один - пастор Ігор Назаревич, комбат, другий - Микола Коростильов - боєць.
Дивлячись на життєву позицію цих християн можна багато чому навчитися.
Пастор Ігор з перших днів повномасштабного вторгнення разом з іншими пасторами та служителями його дочірніх церков намагався у різний спосіб долучитися до справи захисту ближніх (Батьківщини), спочатку, вони діяли як добровольці "дроноводи", потім в складі підрозділів ЗСУ.
Його власний приклад надихає всіх християн, які знаходяться навколо нього!
Навіть два його сини йдуть шляхами батька. Старший - Віктор вже служить в рядах ЗСУ, звитяжно захищає Батьківщину, звершуючи християнський чин. Молодший Максим, якому лише 17 років наполегливо виснажує себе тренуваннями, щоб підготуватися до штурмової справи, і як тільки йому виповниться 18 років - мріє стати штурмовиком.
Коли оточуючі християни бачать такий приклад пастора та його сім"ї, вони надихаються й відважно служать справі захисту ближніх у цей відповідальний час. Тому обороняти рідну землю пішли з ним майже всі члени церкви - брати у Христі і навіть сестри!..
Що ще можна додати? Справи говорять самі за себе гучніше будь-яких промов чи проповідей.
***
Микола Коростильов - чоловік, який на момент повномасштабного вторгнення вже не перший рік благополучно проживав країнах ЄС. Спочатку в Польщі потім в Нідерландах. Мав квартиру та гарну роботу в Роттердамі...
Але війна на Батьківщині не давала цьому християнину спокою. Він кидає все та їде в Україну допомагати ЗСУ, як волонтер. Але і цього для його християнського сумління було замало... Невдовзі він іде в ЗСУ, незважаючи на свій вік (здається було йому тоді біля 58 років), проситься на передову в піхотний підрозділ. Воював на Покровському напрямку, був водієм еваку. Внаслідок служби став інвалідом. Списався за віком - 60 років у 2025 році... Але не міг сидіти без діла, без християнського служіння ближньому. Попросився зі мною їздити на фронт у капеланські поїздки як водій екіпажу та помічник капелана. Одного разу спробував виїхати до Європи... хватило в нього сил пробути в цьому безплідному (для нього) місці 1 добу... Життя далеко від служіння тим, хто потребує допомоги не для нього. Розвернувся, приїхав назад в Україну. Вирушив в чергову капеланську поїздку, під час якої в лютому 2026 року на Запорізькому напрямку познайомився з пастором та командиром Ігорем Назаревичем. Знову прийняв рішення повернутися в ЗСУ. Незважаючи на те, що він має інвалідність та йому більше 60 років служить ближнім та побратимам у війську.
Ось така буремна, неспокійна, жертовна та відповідальна християнська душа...
Ось такі християнські душі з Богом творять долі... нелегкі долі, але за які не буде соромно не їм перед Богом, ні християнській спільноті перед суспільством.
Дякую Богу, брати, що ви такі є!
Хай Бог благословить!!!