Болючий допис про сьогоднішнє обличчя християнства та деяких людей, що називають себе пасторами від Володимира Леонтьєва:

"Пастор, який захищав Україну, і «пастирі», які висміюють його жертву.

Війна в Україні оголила не лише людські серця, а й духовну суть кожного з нас. Вона зняла красиві маски, правильну риторику та благочестиві гасла, залишивши лише реальні вчинки.

Нещодавно я опублікував допис пам'яті про загиблого на фронті пастора Олександра Олівка — чоловіка, який не сховався за кафедрою чи правильними словами, а став зі зброєю в руках між убивцею і беззахисними, віддавши найдорожче.

І серед багатьох слів співчуття під цим дописом з'явився саркастичний коментар від іншого чоловіка, який також називає себе пастором. Людина, яка свого часу виїхала за океан, залишивши свою громаду під обстрілами, сьогодні дозволяє собі з-за кордону повчати "істині" , систематично критикувати Україну та висміювати чин тих, хто її боронить.
(Він вже видалив свій саркастичний коментар під моїм дописом).

Я не називаю імен і не маю на меті когось принизити чи помститися.  Цей випадок — не про конкретну людину. Це про небезпечний духовний синдром, який змушує плутати фарисейство з вірою, а втечу від відповідальності — з «вищою духовною позицією».

Ось відповідь, яку я залишив під цим коментарем. Публікую її тут для роздумів усім нам:

"Ваш сарказм над свіжою могилою брата у Христі каже про ваш духовний стан значно більше, ніж будь-які богословські аргументи.
Христос не вбивав римлян, але Він віддав Своє життя за інших. І Він ніколи не вчив знущатися з тих, хто поклав життя за друзів своїх (Ів. 15:13).

У Новому Завіті ми бачимо сотника, чию віру Христос поставив у приклад, не вимагаючи від нього кинути службу. Ми бачимо воїнів, яким Іван Хреститель не наказав скласти зброю, а закликав діяти справедливо. І ми знаємо біблійне розрізнення між особистою помстою та виконанням обов'язку із захисту слабких від убивць (Рим. 13:4).

Ви обрали безпеку за океаном — це ваш вибір і ваша відповідальність перед Богом. Але ви втратили право бути пастирем для людей, які щодня живуть під обстрілами, а потім з-за океану висміювати їхній біль і жертву — це глибоке падіння.

Замість проповіді Євангелії та розради для тих, хто страждає, ви перетворили свій голос на джерело жовчі, критики та зневаги до власного народу. Задумайтеся, скільки у вашому нинішньому "служінні" залишилося від Христа, а скільки — від звичайного фарисейства.

Цей допис — про шану і пам’ять. І якщо у вас немає бодай краплі християнського співчуття до родини загиблого, краще знайдіть у собі сили просто мовчати.

Легко проповідувати про любов, жертовність і хрест з безпечного місця. Набагато важче підтвердити ці слова власним життям.

Нехай смерть брата Олександра і чин кожного українського захисника нагадують нам: християнство — це не правильні слова на екрані смартфона, а віра, яка діє любов'ю, вірністю і відповідальністю за тих, хто поруч"."

Посилання на допис Володимира Леонтьєва: https://www.facebook.com/share/p/1dzjRaEmnc/