Трошки бідкання на те, як [не]працює мозок за рдуг. Я закінчила підготовку до дзвінка - зараз 10:05.Дзвінок об 11:00.Я маю 55 хвилин часу, які для мене не існують. Бо якщо я почну шось робити - я скоріше за все проїбу дзвінок, якщо захоплююсь. І я точно буду лажати, якщо не захоплюсь, бо пизда нервую, чи все я зробила. Умовно не все, але це підготовчий дзвінок-репетиція, щоб ми разом із іншими вирішили в якому обсязі готуватись до власне дзвінка-дзвінка. І ця умовність мене зжирає.Це трошки пояснює нормальним людям, чому нейровідмінні часто приходять на зустрічі пізніше домовленого часу. Це не неповага. Це пройоб мозку. Ми можемо приходити раніше, правда. Але якщо зустрічей багато - то з кожною новою все більше часу уходить в порожняк очікувального психування: а може я переплутала час? Чи місце? А може опонент переплутав? Забув? Домовленість була чи наснилась? А я все взяла? Це не мусить взагалі ніяк впливати на інших, але це аж так впливає на рдужників зокрема, що це більше одної людини, на жаль. В мене перед репетиціями і демо в середньому по годині часу йде на те, шо я тупо сиджу і не можу мозок зібрати в купку (за відчуттями це ніби віником мишей ганяти по старій хаті). Це дві години на місяць. Ще пів дня випадає кожного 14го числа, якщо гроші не впали на рахунок раніше: а я звіти заповнила? А їх не загубили? А чи не було листа "всьо пропало, грошей нема"? А рахунок не протермінований? І боже збав від потреби сходити в якусь установу. Але я принаймні навчилась не психувати перед поточними підготовчими дзвінками вже (досягнення останнього півріччя). І на пошті.