Пів короляДжо Аберкромбі#джиначитає Дісталась я нарешті до книжки і звісно маю що сказати як майже завжди бо перші кілька відгуків на гуд рідс мені не сподобались. То їм фентезі без магії не фентезі (а ознаки жанру нащо ж читати), то раптом детективна лінія слабка (і пофіг, шо це не детектив). То от мої п'ять коп.Шлях героя, який героєм ставати не мав. Шлях короля, який не мав ставати королем. Шлях чоловіка, який міг і не стати чоловіком. Мені історія ця цінна тим, як курвиться герой поки всесвіт піднімає його з ноги. Ярві, головний герой, не святоша. Він злиться, ненавидить, боїться, мститься, сериться в штани і продає всіх за своє. Робить він це не бо такий злий від природи, а бо ну так раком встали обставини: все життя цькують його за вроджене каліцтво, тут батько помирає і хлопця примушують відректись від мрій для вищого блага, з підлітковою розпашістю з вуст вилітає неможлива клятва, а тут любий дядько підставляє, на шиї раптом захльостується рабський ошийник, по спині проходяться батогом і лайном, і треба якось одною рукою махати веслом і жодна з шести знаних мов здається не здатна допомогти. Є від чого зіпсуватись, еге ж? І хлопець псується. Стає незручним. Вчиться маніпулювати. Відчуває вдячність. Раптом ловить себе на закоханості. І жити шось теж починає хотітись. Головний герой лишається людиною від першої до останньої сторінки. І саме це мене особисто дуже причарувало.