Випала у коротку відпустку, де нарешті проводила час переважно в режимі кабачка, їла фрукти, підставляла себе трохи сонцю, читала книжки, які вже соромно продовжувати накопичувати як книжковий дракон. Загалом намагалась імітувати вайб шкільних канікул. Але час все одно безжально біжить по-дорослому швидко (не торкатися ноутбука майже тиждень було розкішно, повірте на слово).І от, на цей короткий перепочинок я вирішила взяти те, що буде радувати. Тому серед обраних книг опинилась почата книга Стенлі Туччі «Смак». Якщо вам треба відволіктись від турбот і напруги, абсурду і безрадісності новин, читаючи щось, що зможе утримувати вашу увагу (а у мене це зараз квест), то ця книга — те, що вам треба.Мені вона нагадала перш за все про доброту, як не дивно. Стенлі — чудова відкрита та легка людина, він щиро підсміюється над собою, по-італійськи гонорово вихваляється іменитими друзями, й віддано ставиться як до родини, так і до їжі. Це не розповідь про легке життя, там вистачало драми та сумних подій. Проте це лише частина буття, а не те, що визначає його, як людину. А в тому, що насправді визначає його — смак їжі відіграє почесну ключову роль, яка дивує й самого героя. Їжа, стосунки із нею, смаки та пошук нових їстівних досвідів — від дитинства до сьогодення. Це шлях, на який ти стаєш в колі своєї родини, збагачуєш разом із друзями та знайомими, й продовжуєш його, наче в естафеті. Книга наповнена великою кількістю дрібних фан-фактів, які я особисто дуже люблю. Ну і окрім всього там є рецепти. І історії, які забагачують ці рецепти. Цікаво, як автобіографічну по суті книгу можна побудувати навколо теми їжі. І дуже сподобалось те, що Туччі щиро намагається переконати та навчити вас дивитися на їжу як на інструмент, який може розраджувати у різноманітних життєвих обставинах. Адже їжа не має бути складною чи супер технічною. Інколи простої канапки та легкої розмови достатньо аби покращити ваш настрій.