Статистика telegram каналу - @concrete_dumpling
Бетонна галушка
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Бетонна галушка - @concrete_dumpling
Ритми важливі у всьому, один з основних осінніх ритмів - навчання. Цього разу хочу запросити представників закладів записатись на безкоштовний воркшоп «Як розвивати власну доставку закладам у 2024-2025 роках?» від Choice.
31 жовтня о 19:00 тривалістю 1 годину про те, як виглядають реалії ринку доставки, як почати та покращити свій шлях на ньому і навіщо це взагалі треба розповідатиме Business Development Manager Choice, Мирослав.
Він запустив власну доставку 400+ закладам, серед яких Honey, Завертайло, Пивна Дума, Mimosa та інші. Тому на воркшопі на вас чекатимуть робочі кейси та актуальна інформація.
Подія відбудеться вже цього четверга, тож забронюйте своє місце та освіжіть свої знання.
Сьогодні нарешті запустила три нові продукти у своєму бренді дивовижних продуктів Brave Bee 🐝 і хочу поділитися шляхом для тих, кому цікаво.
Робити, запускати нове в часи змін дивно за багатьма відчуттями. Чому це, чому зараз, чому ти це хочеш зробити?
Продукти з бузини, які були на старті бізнесу для мене вже протоптана мною ж і добре знайома доріжка. Але це продукти у великих пакуваннях, В2В, для закладів.
І я чесно спочатку хотіла, щоб Brave Bee був монопродуктовим бізнесом. Проте українці люблять різноманіття. А тому питання як від шефів, так і від просто людей, які люблять смачні продукти, але яким ті кілограми бузини непотрібні і не зручні - були зі мною майже від початку запуску у 2023 році.
Тож я ще минулого літа почала думати над тим, що я можу запропонувати з невеликих продуктів, для приватних покупців. Так, щоб це відповідало сформульованій мною концепції бізнесу - дивовижні продукти, без складних трансформацій до невпізнаваності, створені, щоб розкрити потенціал українських інгредієнтів. Прості та ефектні. Розумні. Продумані.
І серед доступного в моїй голові обрала оцти. «Гурманські, фінішні оцти». Яскраві, ароматні, вражаючі.
А далі почався найцікавіший та найскладніший етап роботи: формулювання та пошук форми та сенсів. Хотілося створити продукт, який буде в кайф мені самій і іншим.
🏷️ Спершу я перебирала тару. Це біль, бо в Україні на жаль немає красивих флаконів зі спреєм. Пробувала різні рішення, одні створювали аптечний ефект, інші просто утилітарно-сумний. Поки не знайшлось те, що мене влаштовувало. Оцет у формі спрею - це game changer на кухні. Це дійсно дуже зручно і легко.
🏷️ Потім всі ці «хотєлкі» та об’єктивні обмеження треба було запхати в бриф та головне знайти людину, яка побачить майбутній продукт так, як я їх задумала, та допоможе вдосконалити. Вийшло не з першої спроби.
Паралельно з цими розвагами, роздумами та стражданнями відбувалась робота, виробництво та написання книжок. Спершу я дуже хотіла все зробити швидко, напружитись, всіх зібрати, прискорити. Є в характері така вада, яку я регулярно з різним ступенем успішності борю або використовую. Але швидко не виходило і я кожен раз казала собі «ну наступного місяця запущу». Але не запускалось з різноманітних причин.
В результаті фінальна ідея пакування перегралась, бо спершу я хотіла випускати оцти ще й в тубусах. Але тубуси прямо зараз - це занадто. Занадто в плані ваги у собівартості продукту, заморожених грошей, непередбачуваності ринку. Тому я знайшла компромісне рішення. Яке ще закривало інші присутні комунікаційні обмеження тари.
Чи вчасно я запускаю оцти? Та мабуть, що ні. Краще було б виходити навесні, щоб захопити пік свіжих овочів. Але відкладати далі я не хочу і не можу. Тому будемо вважати, що смілива бджілка розкриває перед вами вулик і демонструє як вона провела попередній рік у плідній праці.
Короче шо вам сказати. Це непомітний крок для людства, але це довгий та цікавий шлях мене як людини та підприємиці. Я дійсно задоволена тим, якими вийшли ці продукти. Завдяки залученим у процес людям нам разом вдалося перетворити ідею на реальність. Поруч із робочим столом у мене стоїть постер, подарований подругою, де написано «Hope is not a little thing». І так воно і є.
✨ Сподіваюсь вам самим буде приємно користуватися новими продуктами та дарувати їх іншим ✨
Проблематичність виводу нових продуктів - у відсутності практики їх приготування та споживання. Якщо вам вже вдалось переступити споживчий бар’єр «що це таке?» й ваш продукт з полиці перейшов у продуктовий кошик, то на цьому пригоди не закінчились.
Днями побачила і купила в магазині амарант. Думаю окей, цікаво, амарант корисна штука, це я знаю. А що з ним робити і як готувати - я не знаю. Виробник (український) на пакуванні бадьоро зазначає, що ця культура «визнана продовольчою комісією ООН культурою ХХІ-го століття». Непогано.
І також виробник дає стислу інструкцію як же амарант готувати. Добре, думаю я, давай не гуглити та зробимо як нам каже виробник. Й отримала сьогодні на сніданок щось типу густого клейстеру. Хоча по текстурі крупи в ній вгадується щось, що підозріло нагадує кіноа. Іду гуглити як кажуть готувати амарант англомовні джерела - а там все не зовсім так 👹
Красиве не супер маленьке пакування, на якому можна було приділити достатньо місця більш розлогому та працюючому опису приготування. Замість цього купа порожнього місця і вочевидь одноразова покупка для більшості. Я продовжу експеримент та приготую парою інших способів з англомовних джерел. Але з боку виробника це фіаско, на мій погляд. Не подумати про шлях покупця, про його досвід. Поки варилась перша «клейстерна» опція, я дивилась на неї та думала, що це, мабуть, хороший інструмент для згущування супів. Але про це нічого нема на пакуванні.
Всі ці роздуми просто вдало накладаються на мою власну постійну рефлексію виробника незрозумілих широкому загалу продуктів. З тою бузиною я намахалась за роки порядно. Знадобилось багато часу для того, щоб свої знання та розуміння змогти трансформувати в якісь прості та зрозумілі інструменти для споживачів, які б пояснювали що це таке і як його застосовувати. Бо якщо ти цей шлях освоєння не спростиш, то в більшості випадків отримуєш одноразову покупку. А це геть не те, на чому можна збудувати бізнес. Робити це відверто складно, коли ти власник мікробізнесу. Але не прокладеш цей шлях - не побудуєш.
У вас були такі продукти, які ви наважувались взяти як експеримент і він провалювався? Чи продовжували спроби його опанувати, чи сумно викидали і закривали цю сторінку?
🍄🟫 «Парасольшніцель» - як завжди в такі моменти думаю «А чого я бачу це не в україномовному сегменті контенту?» і трохи сумую. Чи знали ви про гриби парасольки? Поки не переїхала у Львів я й сама не знала нічого про цей гриб і була дуже здивована побачити його на базарах восени. А потім моя подруга Саша, родом з Волині, розповіла, що це звична для Волині і Галичини історія. Там і тут його називають гриб «курка» (Волинь), «курятник» (Львів). Бо смаженим він на смак нагадує саме курку.
🧅 Їстівні шарми з В’єтнаму. Шарми, тобто підвіски, популярні багато на чому. А ось тут В’єтнамський фуд-стиліст активно ділиться модою в якості шармів носити на сумках різноманітні їстівні пакуночки та жмути цибульки. Дуже мило виглядає і відповідає місцевій культурі. Така собі лагідна локалізація моди. Дуже мило, на мій погляд, і виглядає красиво 😊
Чесно визнала, що «Зиму» написати в адекватні терміни через загальне навантаження я не встигаю. А вмирати колективом в змаганні передноворічних замовлень у друкарнях в поєднанні з відключеннями, які швидше за все будуть - беззмістовно.
Так буває. Обираю робити добре і в своєму темпі замість аби як просто для галочки.
Тому так, наступною книгою стане «Літо» і завершить цикл «Зима». Але вже наступного року.
Стало легше. Читайте поки «Осінь» та «Весну», пишіть що вам подобається або ні. Це все важливо і цінно. Дякую.
Перший рамен в житті спробувала у "Рамен vs маркетинг" в Києві. Так от офіційно заявляю - той рамен sucks.
Hakata Ramen Shibaraku в Chuo City - 10 🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜 із 10.
Англійською не розмовляє в місті приблизно ніхто. Заходиш, говориш "конічіва", дуплишся перед автоматом для замовлень, бо все японською. Потім тицяєш уже на той рамен, тицяєш на гьодза, отримуєш квиточки і передаєш їх на кухню. Сідаєш за вузьку стійку та п'єш холодний чай. Хочеш жерти.
А потім тобі приносять його. Гарчий, поживний. З яєчком маринованим, з водоростями, з норі, зі свининкою, з цибулькою, на такому непрозорому, густому умамному бульоні. Бульон варять на свинячих кістках, вони віддають желатин і роблять жижку молочною чи то creamy. Лапша в рамені Хаката аль денте і трошки тонша ніж зазвичай. Це в принципі єдина тонка різниця з раменом Тонкоцу (каламбур детектед).
Кажуть, що в Хаката лапша тонша, готувати її швидше, тому портові робочі швидше їли рамен, менше тринділи і хутко поверталися до роботи. Може і брешуть, бо я їла довго і таки не подужала усю миску.
Залишилося спробувати
- сіо-рамен
- місо-рамен
- сою-рамен
Але життя довге, як та лапша. Встигну.
Тим часом французи: hold my
Прочитала у збірці The Best American Food Writing 2021 есе улюбленої Хелен Роснер, присвячене роздумам про те, як змінилась кухня Нового Орлеану після урагану Катріна 2005 року.
В цьому регіоні кухня була настільки усталеною, що меню в ресторанах могло не змінюватись понад 100 років. Немов законсервована у бурштині традиція, раптом зазнала змін через смерті / переміщення / виїзд місцевих її носіїв та приплив нових жителів, у яких своє бачення кухні, традиції, смаки.
І на фоні цього мої тривалі вже розмірковування про те, який же плавильний котел наша власна кухня. Роками, десятиріччями, віками ми рухаємось, змішуємось, стикаємось, постійно маємо адаптуватись та викручуватись.
Прямо зараз на фоні війни знову відбувається тектонічний зсув: жителі регіонів активно переміщуються, адаптуються до нових умов, продуктів, страв. Ті українці, які виїжджали за кордон і повертаються / повернуться, принесуть із собою досвід споживання та життя в іншій кулінарній традиції. І він буде поступово інтегрований у нашу власну традицію. Але умови інтеграції цього досвіду на цей раз вочевидь будуть інакші. Ніж на початку нашої незалежності, приміром.
Ми власне тільки декілька років як усвідомлено почали задаватись питанням що собою являє ця наша кулінарна традиція. Думаю немає, не може бути лиш одна відповідь. Це дискусія, гул голосів.
Напевне тут, як і з будь-якими змінами у житті людини, може бути декілька опцій реагування на них:
⁃ Бажання все зафіксувати, закріпити «як було», активно відмовляючись сприймати вимушені зміни. Проте така ілюзія контролю вимагає занадто високих витрат енергії на оборону та захист.
⁃ Пірнати у все нове, «що було, то загуло». Можливий, але теж складний варіант, бо як мінімум продукти відрізняються, хоч ми і живемо в еру глобалізації.
⁃ Синтез. Для якого насправді, не настільки вже й критично важлива усвідомлена рефлексія. Еволюція бере найбільш живучі, оптимальні варіанти і далі допилює їх. Так і тут, думаю, може бути багато варіантів типу «о, так зручніше» або «це поєднання моїй родині смакує більше».
Цікаво слухати як про це розмірковують різні покоління. У всіх є претензії до спроб і бачення інших. Нам загалом складно всім догодити і порозумітися )
Ми не мали розкоші стабільності та нудьги. Коли можна було просто жити. Постійно щось зазіхало, нависало, загрожувало, притискало, обмежувало і забороняло. В різні часи - різне. Нам незнайомий стан бізнесів, яким по 100+ років, закладів, які працюють у три покоління, трьох сховищ бібліотек, забитих працями про нашу традицію, кухню, продукти, звички. І все це впливає.
Поки мене пробує на зуб якийсь паскудний вірус, я дивлюсь на красиве. Рецепт з категорії «зберегти всім нам на майбутнє». Салат з топінамбуром, хріном, ікрою та редисом. Таке просте й таке зимово-святкове. Плюс таке приємне поєднання умовно банальних та лакшері продуктів.
Як прокоментувала Надя з Їжа від тривог: «Я взагалі в захваті від натирання хрону і не розумію чому ми досі нє». А чого ми досі нє? Звикли як є?