Записки ТакМеда 🚑

Вчора одна молода дівчина жалілася на звірства ТЦК, бо вона не може сходити на побачення – хлопці сидять по хатах і бояться вийти на вулицю 🤣 Жалілася мені, військовослужбовцю, який зі своїми діагнозами змушений служити в 50+ за тих молодих хлопців, яких дівчині бракує для повного щастя. Бачу подругу-військову, якій напхали за фото, де вона красива дівчинка. Виявляється, ти не можеш бути красивою дівчинкою, якщо ти в армії. Люди будуть раді побачити її в багнюці, в крові, розірвану на шматки – о, нарешті видно, що справді воює! А красива дівчинка – це не можна! Бо це ж ти, сuчка, полковникам в тилу соsеш! Іншу подругу-військову відх#єсосили цілим стадом фанатів волонтерки бо вона насмілилася зробити волонтерці зауваження, що не варто носити військову форму, якщо не служиш в ЗСУ. Під кожним моїм постом, буквально під кожним – автор, іди в армію! Що автор в армії, а ті, що закликають іти в армію, не в армії – нікого не їbе. Бо коли ти військовий – ти всім должен. Тільки тобі ніхто не должен нічого. Бо аватарки котів, квіточок, тарасів шевченків і тризубів мають свою дуже цінну думку. І поспішають донести її тобі, коли випадково забрели на твою сторінку після лайкання відосіків ГУР, рецептів закруток і дихання через матку. Суспільство ловить журавля в небі, сподіваючись, що Велика Безглузда Американська Kуйня спеціально для Ліди з Миньківців і Аркадія з Печерська домовиться з путіним про мир. Що є повна маячня, бо всі ми разом взяті, Трампу настільки глибоко пох#й, що аж невдобно. В той час синиця в руках, армія, на якій все стоїть, суспільству стає нецікавою. Армія все частіше і частіше критикується. А самі військовослужбовці діляться на правильних і неправильних, атакуються і нацьковуються одні на одних. Суспільство настільки залякане, що дупля не ріже про причинно-наслідкові зв'язки, а просто гуртується, як стадо баранів, навколо якихось ситуативних лідерів і топає за ними, бо так простіше – не треба думати самому. І людям поїб@ть, що ті лідери крадуть на енергетиці, на армії, на укріпленнях – буквально на всьому. Головне – вони красиво говорять і людям це нравицьця. Пора подорослішати і повернутися обличчям до справжніх гарантій безпеки – своєї армії. Яка вже чотири роки топає пішки одна, поки інші комфортно їдуть. Serhii Marchenko

Як і справедливість повинна бути нормою життя не тільки на передовій, але й у відносно спокійному тилу. Спілкувалися щиро та відверто. А потрапив Василь Крупич на рідну Рівненщину зовсім недавно. Як обмежено придатний за станом здоров’я після важкого поранення він був переведений для подальшої військової служби у Сарненський РТЦК та СП. Боєць розповідає, що різноманітних ушкоджень у боях було чимало, але одне з багатьох виявилося найважчим: коли в районі Часового Яру на Донеччині ворожий дрон поцілив в автомобіль українських піхотинців, він не тільки сам врятувався з понівеченої та палаючої машини, але й витягнув поранених побратимів та забезпечив евакуацію тіл двох полеглих.На новій “тиловій посаді”, “Хрест” обов’язки виконує сумлінно, до побратимів і цивільних громадян ставиться з повагою. До агресивної поведінки ухилянтів та їхніх союзників уже звик. Але коли в одному з рокитнянських сіл на групу оповіщення відбувся цинічний напад громадян, які дали волю неконтрольованим емоціям, що переросли в брутальну фізичну силу, сталося найгірше: Захисник України постраждав не від ворогів на полі бою, а від цивільних земляків на рідній землі! І це йому болить навіть більше, ніж поламані ребра, які не дають заснути навіть уночі на лікарняному ліжку!“Після стількох боїв, всього пережитого на фронті, поранень та контузій від ворога, я ніколи не міг навіть уявити, що стану жертвою агресивних людей у своєму рідному районі! Така поведінка — однозначно результат російської пропаганди і ворожого ІПСО. Дуже дивно, що наші люди піддаються на такі провокації, – каже боєць. – Тому сподіваюся тільки на одне: винних нарешті виведуть на чисту воду і вони будуть покарані по Закону!“Хрест” міг застосувати фронтовий досвід і швидко зупинити нападників так, що вони б це запам’ятали на все своє життя. Але стримався. Бо продовжує вірити у Справедливість і Закон. І не вірить, що українець може підняти руку на українського воїна.А тим часом правоохоронці продовжують розслідування кримінальної справи за фактом нападу на Василя Крупича. Поза всіляким сумнівом, цього разу всі винні в зухвалому перешкоджанні мобілізаційним заходам та завданні тілесних ушкоджень орденоносцю, військовослужбовцю Збройних Сил України не відкупляться, не уникнуть відповідальності. Відомості внесено до ЄРДР за ч. 2 ст. 350 ККУ, триває досудове розслідування. У разі доведення провини фігурантам загрожує до 5 років позбавлення волі.І всю ненависть до війни та її наслідків із боку окремої категорії цивільного населення раціональніше скерувати на голови російських окупантів, мобілізувавшись у Сили оборони України. Бо місце зраненого “Хреста” у бойових підрозділах судилося зайняти іншим. І лом доцільніше використовувати, щоб вдовбуватися у важку донецьку землю, будуючи окопи та бліндажі…©О.К "ЗАХІД"

У штаті Теннессі (США) одні пологи стали вірусними через несподівану й водночас кумедну деталь: лікар, який приймав пологи, був переодягнений у Джокера.Акушер доктор Пол Локус перебував на вечірці з нагоди Геловіну, коли отримав терміновий дзвінок: його пацієнтка Бріттані Селф почала народжувати на тиждень раніше запланованого терміну.Щоб не гаяти часу на перевдягання, лікар приїхав до лікарні в образі культового лиходія, якого зіграв Гіт Леджер у фільмі «Темний лицар». На прохання родини він вирішив залишитися в костюмі протягом усього процесу пологів, аби додати трохи гумору в напружений момент.Народження маленької Оклен відбулося в Медичному центрі округу Генрі, а присутність «доктора Джокера» допомогла перетворити напругу на сміх.«Побачити його в такому вигляді відволікло мене від болю й змусило сміятися. Це було неймовірно заспокійливо», — розповіла Бріттані з усмішкою.Після пологів лікар навіть вручив листівку з підписом «Dr. Joker», завершивши цю історію ноткою гумору й ніжності.Сцена швидко розлетілася соцмережами, нагадавши, що інколи емпатія та усмішка можуть бути найкращими ліками навіть у найінтенсивніші моменти.

Усім привіт , народ 🫡Про що хотів би сьогодні накарябати перший пост. З огляду на погоду: Земля починає підмерзати , в значить починається одна з активних фаз бойових дій. Знову починається тягни-штовхай. Механізовані накати , мотоштурми , піхотні штурми з купою смертників які бігтимуть по полям на наші позішки під дулами заградзагонів. Паралельно буде вибиватись логістика , тил, щоб понизити спроможності бойових частин до спротиву і контрнаступальних дій . Ну і також для того , щоб купа цивільних довбойобів з відсутністю моралі дестабілізовувала обстановку в тилу . Тож готуйтесь до відключень світла. Подбайте про резервні засоби електроживлення і обігріву ☝️Обстріли тільки посиляться , тож тримайте аптечки і турніки під рукою. А хто не знає що з ними робити - навчіться вже бляха нарешті , дебіли ! Це ваше життя ! Поменше шарьтесь по центрам великих міст , і усім потенційно-небезпечним місцям. Не нехтуйте тривогами. Визначіть для себе найближчі укриття . Завчасно проведіть їх дорозвідку на предмет : Чи відкриті вони постійно , чи облаштовані , чи вистачить там місця на вас і вашу родину. У випадку якщо укриття закрите/не облаштоване/занедбане/ або ж використовується не за призначенням - викликайте правоохоронців , хай відпрацьовують свій хліб. Складіть собі тривожну валізку для себе/родини. Будьте обачні і завжди готові . Час такий . Гарного дня усім 🫡

«Мамо… поговори зі мною востаннє. Пробач… але я не міг вчинити інакше…»Він пішов так, як жив — не прикриваючись ніким, прикрив собою інших. Він піdірвав себе разом із ворогами, щоб хтось інший зміг жити…Ще у 2014 році Андрій рвався на фронт. Серце вело його туди, де було найстрашніше. Але тоді армія сказала «ні» — здоров’я не дозволяло: тиск, стара контузія, наслідки болю, який уже був пережитий. Та він не прийняв відмову як вирок. Він просто чекав. І дочекався.В березні 2015 року він вже вирушав на фронт. Сів поруч і тихо сказав: «Мамо, я так вирішив». А мама його знала: якщо Андрій щось вирішив — це не просто слова. Це шлях. І він ним піде, навіть якщо цей шлях — у вогонь.Він ніколи не шукав посад в тилу. Андрій завжди йшов туди, де було найпекельніше. Краматорськ. Слов’янськ. Красногорівка. Шахта «Бутівка». Він ішов туди, де хлопцям було найважче. Він не рахував ризиків. Бо жив Україною.Світлодарська дуга стала його останнім полем бою. Ворожий вогонь накрив групу зненацька. Земля здригалася, кругом було чути постріли. Кількох побратимів контузило. Андрій і ще один боєць були тяжко поранені. І тоді Андрій зробив вибір, який роблять лише ті, в кого серце більше за страх.«Я не дійду… Я великий, поранення важкі. Ви загuнете разом зі мною. Забирайте зброю. Забирайте молодого — він легший. А мене залиште. Дайте мені гранати для ворогів».О шостій ранку він подзвонив мамі. Голос був спокійний, майже буденний: «Мамо, нам треба сходити в одне місце, тут зовсім поруч. Я повернуся і зателефоную». О 13:20 задзвонив телефон знову. «Ти вже повернувся?» — спитала мама. Він збирав себе по крихтах, щоб не зламатися: «Я не повернуся… Уявляєш, мамо… не добіг якихось двадцять метрів…»Зв’язок обірвався. Але він подзвонив ще раз.«Андрійку, ти поранений?», «Ти сам?»- запитала мама.І почула те, що не повинна чути жодна мати: «Мамо… поговори зі мною востаннє. Пробач… але я не міг вчинити інакше…»Він міг урятувати себе. Але вирішив урятувати своїх побратимів.Боєць, якого Андрій врятував ціною власного життя, вижив. Його госпіталізували. Він живе. Бо Андрій вирішив залишитися.Андрій Байбуз. Солдат 54-ї окремої механізованої бригади.Позивний — «Ефа».18 грудня 2016 року на Світлодарській дузі він залишився в оточенні, прикриваючи відхід побратимів, і піdірвав себе разом з ворогами.Йому назавжди — 41.Ми пам’ятаємо. Ми схиляємо голови.Герої не вмирають — вони стають нашою совістю, нашою силою й нашою пам’яттю. 💔Світла і вічна шана.

Коли я чую, як ви скиглите «все проїбали», мене не злить навіть ваше ниття, мене злить те, що у вас взагалі є наглість таке ротом виговорити.Бо я пам’ятаю черги на трасах де ви летіли з валізами на захід, мов щури з корабля, а ми в цей час їхали туди, де на асфальті валялися шматки людей.Коли ви жалієтесь на ТЦК - я сміюся. Бо я тримав на руках пацанів, яких ви відмовлялися міняти. Бо боялися. Бо вам зручніше вдавати «жертв системи», ніж хоч раз зробити щось, що пахне не комфортом, а відповідальністю.Ви навіть не уявляєте, що таке сидіти в крові людини, яку знаєш по імені.Коли ви зараз шукаєте винних у «здачі територій» я хочу вам просто плюнути в обличчя і спитати де ваш військовий квиток, де ваше УБД?Де ваші позиції, ваші ротації, ваші евакуації, ваші поранені, ваші загиблі?Ах так, максимум, що у вас є, це ваш цинічний срач на кухні під бухлом, бо ви боїтеся навіть на двір вийти…Коли ви кажете, що вам «страшно, бо шахед пролітав» я згадую, як мене крила артилерія так, що я затискався в ямці розміром з могилу і просто молився, щоб черговий прихід не закінчився тим, що пацани винесуть мене в пакеті. І повірте тоді мені було абсолютно похер чи чиста в мене форма, чи на мені гівно, чи земля, чи кров.Коли ви плачете, що «зневірились», я згадую, як наші пацани стояли до останнього, а потім один підар просто ходив і добивав їх пострілами в голову після здачі в полон. Оце, блядь, реальність. Не ваша інста-депресія.Тому запам’ятайте раз і назавжди:Не «ми» проїбали.Ви проїбали все, що могли.Ви продовжуєте це робити щодня.Ви, а не ті, хто тримає фронт зубами, залишками сил і шматками нервової системи.А я стояв до останнього. Не тому, що герой. Не тому, що безсмертний. А тому, що хтось мусить, поки ви зайняті ниттям.Можливо, мене колись забере ця війна.Можливо, я не побачу, як моя донька виросте десь на чужині.Можливо, замість справжніх ветеранів тут знову повилазять клоуни, які бігали від ТЦК, а зараз розказуватимуть, які вони «захисники».Хай мене не буде. Я не побачу, як ідіоти, які вважають, що їм всі і все винні влаштовують тут девʼяності. Мені на це вже байдуже.Знайте одне, я воював не за васНе за вашу лінь. Не за ваш страх.Не за ваші брудні роти, якими ви обсираєте тих, хто тримав для вас фронт.Не за ваші кухонні «аналізи».Не за ваші фантазії, хто кому що винен.Я воював за тих, хто стояв поруч. За тих хто чекав мене. За тих, хто не тікав. За тих, хто не торгувався. За тих, хто не тримав телефон у руках замість зброї.Мені не соромно за себе.Мені гидко за країну, де пиздаболи голосніші за мертвих героїв.І найгірше в тому, що найкращі з нас лежать у землі через те, що ви, блядь , весь цей час тільки нили, шукали винних і тикали пальцем у тих, хто воював за ваше право далі бути ніким.допис воїна Віталія Белкіна

Чи можна порушувати особисту свободу свідомих ухілєсів? Конституційні права і свободи непорушні та гарантуються. Кожен має право на вільний розвиток своєї особистості - це ст.21, 22, 23 Конституції. Саме до цих статей часто апелює підкований ухилянт, тобто “фізична особа в статусі людина”.Що таке вільний розвиток - це свобода. Свобода - це основа символіки України її ідентичності.- Особиста свобода (недоторканність);- Свобода думки і слова;- Свобода підприємництва;- Свобода творчості тощо.Ідея прав і свобод можлива лише в суспільстві. Поза суспільством (соціальною ієрархією) це no sense. В суспільстві, де рулить закон, який є волею цього суспільства - ця ієрархія діє на основі верховенства права (rule of law), де рулить правитель (rule of man) - ієрархія правителя (автократа, деспота, диктатора). Права і свободи гарантуються (ст.22), але в Конституції не дописано ким гарантуються і за рахунок якого ресурс. Та, очевидно, спільною справою цього ж суспільства і гарантується. Які є обов'язки перед суспільством, щоб взамін мати свободу1) Оборона та повага до спільної справи - ст. 652) Участь в спільній справі/податки - ст. 663) Не заподіяння шкоди природі і культурі - ст.67 4) Дотримання законів і повага до прав інших людей - ст.68.Якщо хтось по власній волі не долучений до оборони спільної справи у різний спосіб, то як можна розраховувати, що це суспільство буде захищати його інші свободи? Коли не долучаєшся до спільного, а лише береш з нього, то це крадіжка (таємне привласнення чужого). А якщо ще й перешкоджаєш спільній справі, але з неї береш, то це розбій. Відмовився від спільної справи - відмовився від прав.Обрав бути червяком, не нарікай, коли тебе топчуть ногами. P.s. а от що є суттю нашої Спільної Справи див. в ч.1 ст. 17 Конституції.Взято на просторах ФБ.

На фото -- вбитий вчора у Львові ветеран, працівник ТЦК Юрій Бондаренко. "Загинула гарна людина, ветеран. Він багато кому допомагав. Не зважаючи на минулі поранення та хвороби, повернувся до лав СОУ. Останнім часом був в ТЦК. Вчора його вбили. Вбили при виконанні. Вбили не на фронті, а просто посеред міста", - так написав про загибель Бондаренка фотограф Kocc Казимко.Раніше в ОК "Захід" повідомили, що 3 грудня під час проведення заходів, щодо уточнення його військово-облікових документів, встановлення особи та проведення необхідних процедур, цей чоловік завдав ножового удару в пахову ділянку військовослужбовця Юрія Бондаренка, пошкодивши аорту, що спричинило масивну внутрішню кровотечу. "Юрія Бондаренка доставили до лікарні, де команда хірургів намагалася врятувати його життя. Попри зусилля медиків, внаслідок критичної крововтрати, він помер. Юрій був учасником бойових дій і продовжував служити Україні в підрозділах ТЦК та СП, виконуючи завдання, що є важливою частиною оборони держави під час війни", - розповіли в ОК "Захід".P.S : цивіли , які надумають щось таке повторити - не дивуйтесь , якщо по вам будуть їбашить чергами у випадку загрози з вашої сторони. Воїну - вічна пам'ять.