📗 Монографія"Причинний зв’язок у деліктному праві"У книзі досліджується причинний зв’язок як умова недоговірної відповідальності за завдану шкоду. Визначається місце причинного зв’язку у формулі делікту, його співвідношення з іншими елементами (виною та шкодою) та роль у контексті призначення й функцій деліктного права. Обґрунтовується, що дослідження судом юридично значимого причинного зв’язку включає два аспекти: фактологічний і нормативний. Перший передбачає перевірку обставин справи тестом «якби не», або більш точною його версією — тестом NESS. Другий — передбачає оціночне судження щодо того, чи є причинний зв'язок достатньо міцним, щоб виправдати покладання відповідальності.Проблема нез’ясовного причинного зв’язку розглядається з точки зору постмодерної епістемології у взаємозв’язку із аналізом стандартів доказування. Стандарти доказування, у свою чергу, вивчаються із застосуванням Баєсової теорії ухвалення рішень. Останній розділ, присвячений причинному зв’язку при співучасті, включає аналіз питань, пов’язаних із відповідальністю за шкоду, зумовлену війною.📍Електронна захищена книга - 1100 грн📍Друкована книга - 1100 грнПридбати книгу: https://forms.gle/9Ht8u3NCmi2Q8nta6
💡 Нагадуємо, що вже цієї пʼятниці відбудеться онлайн-презентація книги «Причинний звʼязок у деліктному праві».Її автор – Богдан Карнаух, доктор юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді.Хоча назва цієї книги й звучить досить вузько, та насправді у книзі розглядається широке коло питань деліктного права – від загального розуміння, що таке деліктне право, і яке його призначення, до розбору формули делікту і «намацування» кордонів юридично значимої шкоди. Чимало уваги присвячено доказовому праву, і, зокрема, проблемі стандартів доказування. Тому в певному смислі це книга не просто про причинний зв'язок у деліктному праві, а книга про деліктне право з точки погляду проблеми причинності.💡 Під час презентації автор розповість про свій підхід до дослідження і про те, кому книга може бути цікавою. А ще для усіх учасників презентації він підготував приємний сюрприз.👉 Зареєструватися:https://forms.gle/NjrBSbeuiSKx8Ahj9
📢 Онлайн-презентація книгиЗапрошуємо вас у пʼятницю, 19 вересня 2025 року о 16:30, на онлайн-презентацію книги «Причинний звʼязок у деліктному праві».Її автор – Богдан Карнаух, доктор юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді.Хоча назва цієї книги й звучить досить вузько, та насправді у книзі розглядається широке коло питань деліктного права – від загального розуміння, що таке деліктне право, і яке його призначення, до розбору формули делікту і «намацування» кордонів юридично значимої шкоди. Чимало уваги присвячено доказовому праву, і, зокрема, проблемі стандартів доказування. Тому в певному смислі це книга не просто про причинний зв'язок у деліктному праві, а книга про деліктне право з точки погляду проблеми причинності.💡 Під час презентації автор розповість про свій підхід до дослідження і про те, кому книга може бути цікавою. А ще для усіх учасників презентації він підготував приємний сюрприз.👉 Зареєструватися:https://forms.gle/NjrBSbeuiSKx8Ahj9
Шановні колеги!Ми раді представити Вам плід нашої кропіткої редакційної праці - повний репринт оригінального твору відомого англійського вченого, дослідника римського приватного та публічного права - Абеля Хенді Джонса Грініджа -"ІНФАМІЯ та її місце у публічному та приватному римському праві".Праця опублікована у 1894 році в Оксфорді. Як відомо, ІНФАМІЯ являє собою забутий та втрачений сучасним правом спосіб обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Тому, здається, юридичній спільноті буде цікаво ознайомитися в оригіналі цієї праці із інститутом INFAMIA. Кожна сторінка оригінального текста була нами ретельно опрацьована та повністю відновлена за допомогою сучасних технологій. Цією книгою ми починаємо нову серію «FIND IN ORIGINAL».Основну інформацію щодо Інфамії ви можете переглянути тут.Цим постом ми оголошуємо продаж електронної версії книги та збір коштів на друк книги. І те, й інше дозволить нам надрукувати цю книгу, аби Ви, наші дорогі читачі, мали можливість мати її на своїй полиці.💻 Електронна версія (зручний захищений PDF формат) - 750 грн📕 Друковане видання (предзамовлення) - 800 грн(після друку вартість становитиме 1200 грн)
Щойно написала пост про Коментар Закону «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-ІХ і переглядала інформацію в мережі як натрапила на Постанову КЦС ВС від 25 червня 2025 року у справі № 38/17112/21 (провадження № 61-8393св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/128594907.Якщо коротко, то в цій справі в порядку виконання судового рішення було реалізоване майно, що опинилося при подальшому його обороті в особи, яка безсумнівно є добросовісним набувачем. Проблема у тому, що першому власнику цього майна вдалося довести в судовому порядку безпідставність звернення на нього стягнення і він прагнув захистити своє право, вимагаючи повернення йому майна. Історія стара як світ. Питання, які пачками виникають в українських реаліях, а саме: кого захищати – власника чи добросовісного набувача? 🤔Верховний Суд, зазначаючи на таку підставу «віндикаційного імунітету», як продаж майна в порядку виконання судового рішення, акцентує на публічній складовій відчуження (передання) майна, що саме має вирішальне значення. ☝️В такого роду справах ніщо не має значення - ні вибуття майна по волі чи поза волею, ні добросовісність чи недобросовісність набувача. Все це навіть не має досліджуватися. Єдине і тотальне значення має те, що продаж майна відбувся на виконання судового рішення.❗️А перевіряти те, чи суд діяв добросовісно, свідомо, чи помилявся, чи міг помилитися – все це не може в принципі братися до уваги, бо є рішення СУДу! Якщо в суспільстві ніхто не може покладатися на рішення суду, то на що взагалі можна покладатися? На політиків чи журналістів? На блогерів чи психологів? На експертів чи науковців? Всі вони міняють свої думки і позиції як перчатки. Стабільним має бути тільки рішення суду. Не довіряти його, озиратися і очікувати несподіванок – це шлях до остаточного руйнування цивільного обороту. Цим шляхом ми вже крокуємо багато років, з тих чи інших причин дозволяючи вимагати від осіб, які покладалися на дані реєстру прав на нерухомість, повернути майно. Є намагання поступово розширити цю щілину і дозволити вимагати повернення майна від осіб, які придбали майно на виконання судового рішення. Що ще ми будемо розкачувати? 🤨Через ці реалії, в яких опинилася Україна, коли є спокуса вимагати повернення майна, придбаного і добросовісним набувачем, і на виконання судового рішення – ми лякаємо всіх тих нечисленних інвесторів, які й хотіли б зайти на український ринок, але побоюються того, що у нас робиться, коли в законі написано одне, а в суді прагнуть довести інше.Саме задля цього й приймався Закон «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» - для перепон для свавілля прокурорів, органів держави, які вимагають поза всякими строками повернення майна. Але не тільки. Цим Законом законодавець прагнув підсилити «віндикаційний імунітет» і це очевидно. Тому я радію, що Верховний Суд демонструє те, що шлях порушень прав набувачів, які стали власниками і їх не залишають у спокої, тримаючи під загрозою вилучення в них майна, вже закривається.Звичайно, може постати питання про те, а як же бути, якщо справді так сталося, що первісний власник спромігся довести порушення своїх прав, а його майно вже опинилося в іншої особи? 🤔 Думаю, що ніяких витівок ці ситуації не потребують. Треба знаходити причину такого становища – або суд свідомо виносив неправомірне рішення, яке вдалося скасувати, або стався делікт з іншої причини. Тобто такій особі належить право вимагати компенсації.👊 Іншого не дано.#віндикаційний імунітет#
Шановні колеги!Експромтом вирішили з Василем Івановичем провести зустріч у форматі «Діалоги», щоб обговорити свіжу постанову Об’єднаної палати КЦС ВС по наслідках порушення переважного права наймача на придбання відчужуваного власником об’єкта оренди. Як кажуть «куй залізо поки гаряче».Питання дійсно цікаве і перебуває на межі понять купівлі і викупу, захисту прав власника й інших осіб. Воно включає й механізм здійснення переважного права, і способи його захисту. А якщо ширше – то варто торкнутися різновидів переважних прав, їх здійснення та захисту. От зокрема при довірчій власності. Не вдаючись в деталі, скажу лише одне – питань для обговорення чимало. Певна, що буде цікаво і пізнавально.📆 3 липня о 16:00💻 Онлайн-платформа ZoomПриєднуйтесь.Захід безоплатний, але як завжди звертаюсь до вас щодо нашої підтримки, бо ми розміщуємо наші контенти лише завдяки вашій підтримці, бо інших джерел для покриття витрат ми не маємо.🔗 Підтримати нас: https://send.monobank.ua/jar/4yEfK2ZQXE💳 Номер картки: 5375 4112 2226 6939Заздалегідь вдячні і … до завтра!
Шановні колеги!Вашій увазі пропонуємо видані нашим видавництвом дві книги серії "Харківська цивілістична школа", присвячені пам’яті її класика - знаного цивіліста, доктора юридичних наук, професора Олександра Анатолійовича Пушкіна. 1️⃣ Перша книга - "Цивілістична спадщина О.А. Пушкіна" - присвячена вшануванню пам’яті видатного цивіліста , а її зміст побудовано за напрямами його цивілістичних досліджень – проблематика цивільних відносини, юридичних осіб та інші питання сучасної цивілістики. У монографії питання, підняті свого часу Олександром Анатолійовичем, розкриваються у контексті сучасного розвитку цивільного законодавства, правозастосовної практики та науки цивільного права.2️⃣ Друга книга - "Спогади про людину, вчителя, вченого, який змінив світ цивілістики" - є збіркою спогадів колег та учнів, що присвячені пам’яті знаного цивіліста, доктора юридичних наук, професора Олександра Анатолійовича Пушкіна. Метою її підготовки та видання є інформування сучасних та майбутніх поколінь правників про професійне та особисте життя видатної людини, корифея харківської цивілістичної школи, ім’я якої назавжди закарбоване в правову доктрину України. Збірка містить й інший інформативний матеріал, що надає можливість осягнути широке коло наукових інтересів Олександра Анатолійовича та його прогресивні погляди на розвиток цивілістичної науки.Книги розраховані на науковців і практиків, аспірантів, слухачів магістратури та студентів юридичних навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться проблемами цивільного права.Продаж здійснюється виключно комплектом із двох книг.💻 Електронний формат комплекту (2 книги): 1100 грн📦 Друкований формат комплекту (2 книги): 1250 грн
Після ознайомлення з книгою виникло багато питань. Коли я задумувалася над тим, що оприлюднили автори, я зрозуміла основні, на мій погляд, проблеми, які слід обговорити, визначитись зі шляхами їх вирішення і запропонувати концептуальні засади, без яких, знов-таки, як на мене, така робота, як рекодифікація, приречена на негативний результат. Окреслю 5 з них.1. Має бути визначена структура ЦК: які книги, де що має бути розташовано і чому. Для цього має бути відповідна аргументація – не те, що так було і залишимо, а те, чому саме. До прикладу: якщо є речеве право, зобов’язальне, спадкове і т.п., то чому немає корпоративного? Це хіба менший комплекс норм? Чи там немає специфіки, яка тягне на книгу, чи немає критерію виокремити це регулювання? Ще раз підкреслю – це для прикладу, бо саме ця тема мені ближче, але можна наводити й інші приклади.2. Ступінь деталізації регулювання в нормах ЦК за наявності інших законів (як прийнято говорити – спеціальних). Тобто наскільки ЦК має: (а) містити відсилочних норм (бо перебільшення приведе до сприйняття ЦК як того ж Господарського кодексу, який містив багато норм, без яких цілком можна обійтись за наявності законів); (б) повторів з нормами інших законів; (в) і навпаки – вбирати в себе норми, що містилися в інших законах.3. Які акценти слід розставляти при регулюванні на рівні кодексу, тобто на що робити акцент? – на визначення, ознаки, якісь інші важливі характеристики тих чи інших відносин або їх елементів і чому саме так? Саме це і має бути пов’язане з відповіддю на друге питання.4. Чи варто в кодексі залишати такі матеріали, які по суті можуть бути віднесені до рівня навчання (рівня підручника) або до рівня судової доктрини. В першому випадку це різні класифікації, види тощо – все це, як думається, не рівень закону і кодексу (наприклад, класифікація речей на споживчі на неспоживчі, головну річ та її приналежність тощо). В другому випадку – це те, чи мають розробники ЦК намір врегулювати детально все (типу – закон-інструкція як це останнім часом робиться з різними законами, які регулюють, наприклад фінансові інструменти, акціонерні товариства та ін.), чи слід розуміти неможливість цього і завідомо залишати норми в такому стані, що судова доктрина все розставить по своїх полицях (на кшалт законодавства не лише в британських традиціях, а й у багатьох інших). Інакше відчувається істотний перекос – де густо, а де пусто.5. Чи залишається намір зберігати підхід, який проголошено було при розробці чинного ЦК як «кодексу приватного права», чи робити орієнтир на те, що ЦК має увібрати норми, дотичні до цивільних відносин задля збереження цілісності регулювання. Тим більш в середовищі, коли ГК скасований, а те, чи буде взамін якийсь інший кодекс (Торговий чи Комерційний) або закон, що регулював би комерційні відносини публічно-правовими нормами – не ясно зовсім.Як мені видається, без принципового вирішення цих питань робота на більш низькому рівні, тобто опрацювання тих важливих аспектів, про які йдеться в книзі за ред. проф. Майданика, просто неможливо.А якщо мати намір обговорити детальніше той матеріал, який запропоновано групою авторів цієї книги, то, звичайно, на нашому каналі це зробити неможливо. Саме тому ми й обговорювали все це на засіданні Клубу ЦП.Надійшла пропозиція провести серію заходів для обговорення цих питань – ми про це подумаємо.
Тому я думаю, що поради з боку науковців, фахівців, спільнот, які покликані покращити судову практику, мають сприйматися Верховним Судом із вдячністю. Власне, як правило, ВС так і робить. Наш ВС доволі лояльний до критики. Можливо, комусь з нас хотілося б, щоб саме його думка була сприйнята при виробленні правової позиції, а коли так не сталося, ми відчуваємо професійне розчарування і роздратування. По собі знаю. Але що зробиш? Досадно, звичайно, буває, коли зі спливом більше 10 років ВС приходить до того, що ти стверджував і доводив, але залишився в меншості. І не тільки досадно, а й хочеться дорікнути судові, що так сталося. Втім тут нічого не зробиш. Кожен із нас робить свої помилки, а ВС - свої. Наша місія - зробити все можливе, щоб їх було менше, бо це в суспільному інтересі. Будемо сподіватись, що наш ВС робить висновки із таких ситуацій, а наша аргументація йому корисна. Інакше навіщо взагалі ці звернення до членів НКР, окремих вчених, університетів? Звичайно, щоб мати повноцінну картину думок. А вже те, як ці думки обробляються і враховуються - це справа ВС, на це ми впливати не можемо.
Хто встановлює опіку? Три варіанти – суд, орган опіки та піклування (ООтП) та нотаріус. При чому нотаріус встановлює опіку над майном. А суд та орган опіки та піклування – над особою. Це можна пояснити тим, що суд і ООтП виважено ставляться до вибору особи, яка призначається опікуном, бо вона «поповнює дієздатність» особи, над якою встановлюється опіка. А от для нотаріуса подібних пересторог закон не містить. Та й взагалі цим «дрібницям» уваги не приділяє. Чому? Начебто ж в усіх випадках представництва опікун може вчиняти правочини з чужим майном. Але у випадку, коли це опікун особи, то він діє від імені особи, а якщо це опікун над майном, то чи діє він від імені особи, то чи це також так само? Принаймні, в ст. 44 ЦКУ про це не йдеться.Напевно, саме тому нотаріуси й порушують питання про те, що такий опікун (опікун над майном) також є представником. Однак тоді він діятиме від імені особи, визнаної безвісті відсутньою. Проте, по-перше, ця особа дієздатна і не виказувала свого наміру, щоб хтось діяв від її імені. По-друге, інших підстав діяти від імені особи, крім «поповнення її дієздатності» або по волі цієї особи закон не знає. Тому принциповим питанням буде те, чи варто передбачати зовсім інший підхід, аніж той, що складався протягом всього часу існування інституту представництва і наділяти особу, яка нотаріусом призначена опікуном, правами представника? Думається, що це буде принципово ламати інститут представництва.Щоправда, цей інститут вже давно зазнав доволі істотних змін, перетворившись на міжгалузевий і норми про представництво містяться не лише в цивільному праві, а в процесуальному, корпоративному та ін. Тому унормування представництва давно потребує змін, але я, власне, проти статусу опікуна над майном як представника.
TGLIST.COM.UA
