Статистика telegram channel - @churcher_info

​​Команда відновлення Християнської служби порятунку провела реабілітаційні заходи для воїнів ЗСУ на Півдні УкраїниПопросили поділитися.У кінці квітня капелани-добровольці і фахівці різних галузей від Християнської служби порятунку (ХСП) провели реабілітаційні заходи для воїнів 30-го корпусу Морської піхоти ВМС ЗС України. Серед учасників команди - масажисти, лазники, перукар. Духовно воїнів підтримали капелани. За чотири дні вдалося послужити декільком сотням воїнів корпусу. За словами організатора поїздки, командира міжконфесійної команди капеланів ХСП Валерія Алимова, через зміну характеру війни за останні два роки українським воїнам доводиться діставатися на позиції пішки, іноді долаючи до 12 км в одну сторону. При цьому вони вимушені нести на собі вагу від 30 до 60 кг. “Такі умови спричиняють сильне навантаження на тіло та стан постійної напруги. Також у воїна не завжди є можливість виїхати, наприклад, на двотижневу реабілітацію в стаціонарний центр. Тому ми мобільною командою відновлення приїхали до них. Віримо, що це - дієвий інструмент, який допомагає нашим захисникам переключитися після бойових дій, фізіологічно та психологічно оновитися”. Комплексна реабілітація включала в себе послуги масажистів, перукаря та лазників. Споряджені різними інструментами для роботи навіть у польових умовах, десять масажистів провели 350 процедур. Серед них діагностика стану опорно-рухового апарату, основний масаж та додаткові маніпуляції, на кшталт, голковколювання. “Хлопці і дівчата максимально професійно спрацювали. На своєму прикладі скажу, що мені стало легше дихати”, - поділився воїн Микола.“Я дуже багато мріяв про масаж. Зараз повернувся з полігону, де тренував воїнів. Це фізична праця, цілий день у бронежилеті, касці, зі зброєю. Це дуже важко. Те, що ви робите, - велика допомога. Чув, що і перукарню привезли. Обов'язково скористаюся!”, - поділився захисник Андрій. Команда відновлення цього разу поповнилася перукарем, що виявилося також відповіддю на потреби воїнів, адже це не тільки про “привести себе в порядок”, але й привід порадіти посеред жахіть війни, ніби на мить опинитися у мирному житті. Послугами барбера скористалося 70 воїнів. Особливістю програми відновлення стала мобільна лазня. На час поїздки частина капеланів поєднали служіння душпастирів із роллю лазників. Із дубовим віником у руках вони слухали, підтримували та були поруч із хлопцями. Всього банщики попарили щонайменше 40 воїнів ЗСУ. Захисник Михайло, дізнавшись, що до них приїхала мобільна лазня, прийшов стати у чергу: “Хочу тиші та розслабитися. Так, у нас є душова, але лазня - це щось особливе…повірте, нам дуже хочеться розслабитися. Лазня заспокоює та покращує сон. Якщо солдат одну ніч виспиться, то це дасть йому велику порцію енергії. Кожен воїн, який виходить з нуля, окопу, підвалу, бажає розслабитися, відчути хоч краплю цивільного життя після тижня під обстрілами і звуками FPV-дронів. Ми можемо відпочивати і так, але баня - це великий плюс. Вона переключає психологічно”.Духовно воїнів підтримали капелани ХСП та провели просвітницьку роботу з метою надихнути хлопців молитися та вивчати Біблію. А також підбадьорили піснями та молитвами за кожного з них. Воїни отримали Біблії, молитовники та патріотичні сувеніри.“Дякуємо і за духовну підтримку і ваш невеликий концерт, який підняв нам настрій!”, - прокоментував майор Мороз О.“Поїздки з масажними командами та перукарями (командами відновлення - ред.) відрізняються від цільових капеланських поїздок тим, що такий підхід допомагає краще наводити мости з воїнами. Вони швидше відкриваються до спілкування, бачачи нашу щирість і реальну допомогу”, - зазначив капелан ХСП Сергій.Християнська служба порятунку - міжконфесійне служіння, яке є відповіддю українських християн на війну та виклики сучасності. Діє з 2015 року. Один із пріоритетів організації - через міжконфесійні команди капеланів, підсилені командами відновлення, надавати комплексну допомогу захисникам України.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Митрополита Євгена Гакмана канонізовано 11 травня архієпископа Чернівецького, митрополита Буковини і Далмації офіційно зараховано до лику святих.Ключові досягнення: ♦️Підніс Буковинське єпископство до статусу митрополії (1873) ♦️Відіграв вирішальну роль у заснуванні Чернівецького університету ♦️Запровадив українську мову в богослужіння та церковне діловодство ♦️Спорудив архітектурні перлини: Свято-Духівський собор та Резиденцію митрополитів Святитель Є.Гакман відстоював українську мову в багатонаціональної імперії, протидіяв асиміляції. Поєднуючи церковну службу з політикою, довів, що віра і нація не суперечать, а доповнюють одна одну - це архіважливо в наші часи. Його діяльність засвідчує, що український національний проєкт має (і мав!) глибокі коріння в різних регіонах.Дякуємо владикам Епіфанію, Феогносту та небайдужим фахівцям, які допомагали у процесі канонізації. Пишаємось, що серед них є наші товариші. Вітаємо від усього серця всіх українських віруючих.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Шкода все ж таки, що сьогодні на парад дня пабєдобєсія в москві не прилетять наші пташки (чи все ж таки прилетять?)Але якщо б пролетіли, єдине, чого нам було б шкода - це пам'ятник архітектури Храм Покрови Богородиці на Ро́ві, тобто собор Василя Блаженного. Ми все ж таки не москалі, які руйнують храми і будують сатанинські споруди для молоха. Але, найголовніше, аби червона площа таки зостала червоною. Враховуючи кількість "парадних коробок", влучання були б шикарними. Але що поробиш. Життя наших полонених українців і правда вище за життя орків...До речі, згадуючи московські храми, треба пам'ятати, що саме україці побудували на московії багато красивих храмів, які сьогодні, сподіваємось тимчасово, захоплені рпzЧастину з них проектував відомий українець Іван Зарудний:♦️Меншикова вежа (Церква Архангела Гавриїла): Зведена за проєктом Івана Зарудного (1704–1707 рр.). Вона стала найвищою будівлею Москви того часу, втіливши європейську вертикальність та пишний бароковий декор, нетиповий для традиційного московського зодчества.♦️Собор Спаса у Заіконоспаському монастирі: Також робота Івана Зарудного. Храм був духовним центром Слов’яно-греко-латинської академії, де викладали випускники Києво-Могилянської колегії. У його архітектурі помітні характерні для українського стилю розірвані фронтони та динамічні пластичні форми.♦️Церква Іоанна Воїна на Якиманці: Побудована за наказом Петра I (1709–1713 рр.), ймовірно, за проєктом Зарудного. Це один із найчистіших прикладів українського впливу: хрестоподібна в плані споруда з багатоярусним завершенням та пишним оздобленням фасадів.♦️Великий собор Донського монастиря: Хоча він будувався раніше (1684–1698 рр.), його архітектура (чотирипелюстковий план і грушоподібні бані) прямо наслідувала українські зразки, зокрема Воскресенський храм, який Петро I почав будувати на Пресні за «українським зразком».Храм Тихвінської ікони Божої Матері (Донський монастир): Ще один приклад роботи Зарудного, де поєднуються світські ордерні елементи та церковна традиція. Крім Зарудного, відомий українець Карп Золотарьов теж подарував москалям чимало (посилання на жаль російськомовне) красивого:♦️Церква Покрови у Філях: Золотарьов створив ескізи та брав участь у різьбленні барокового іконостасу цього храму, який є еталоном «наришкінського бароко».♦️Храм Воскресіння Христового на Пресні: Його креслення, привезені з України, безпосередньо вплинули на архітектурний вигляд цієї споруди.♦️Новодевичій монастир: Тут він працював над іконостасами, втілюючи смаки царівни Софії, яка була великою прихильницею українського стилюКолись справедливість точно запанує. Ну а поки що, сподіваємось на те, що наші пташки долетять. Якщо й не сьогодні.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

У родині о. Андрія Бухвака важка втрата: відійшов до вічності його син Артур — захисник УкраїниЗ глибоким сумом повідомляємо, що вночі до вічності відійшов Артур Бухвак — син священника Української Греко-Католицької Церкви о. Андрія Бухвака. Артур з 2020 року боронив незалежність нашої держави.Після виконання чергового бойового завдання на Запорізькому напрямку Артур Бухвак повернувся додому у коротку відпустку. Увечері він прибув до рідного дому, а наступного дня його серце зупинилося. Трагічна смерть воїна стала ще одним болісним свідченням того, що війна продовжує забирати життя українських захисників не лише на передовій, але й поза полем бою, залишаючи глибокі рани на їхніх душах і тілах.У своєму повідомленні о. Андрій звернувся з проханням до всіх вірних про молитву за упокій душі свого сина: «У цій ситуації прошу вас лише про одне — про молитву. Не пишіть слів співчуття, не надсилайте реакцій чи „лайків“. Прошу вас про це як батько. Просто моліться за упокій душі мого сина Артура».

🔸Храм, який сам став зерном надії: історія врятованої церкви, що сьогодні рятує душіНа околиці села Западинці Меджибізької громади стоїть тиха свідка часу — дерев’яна трикупольна церква Святого Архистратига Михаїла. Вона ніби виросла з самої української землі, несучи в собі пам’ять поколінь, молитви і випробування.Цей храм був збудований ще у 1733 році. Спочатку повністю дерев’яний, він став духовним центром для місцевої громади. У 1854 році святиню підняли на кам’яний фундамент — як символ укорінення віри, що має стояти міцно, попри будь-які бурі історії.Та найважчі випробування чекали попереду. У часи колективізації, між 1935 і 1941 роками, храм опинився під загрозою знищення. У той період багато святинь було зруйновано або закрито. Але жителі села зробили те, що сьогодні звучить як справжнє диво людської мудрості і любові до святого місця — вони врятували церкву, перетворивши її на зерновий склад.Ззовні вона втратила свою сакральну функцію, але всередині — залишилася храмом у серцях людей. Бо навіть тоді, коли двері були зачинені для молитви, пам’ять про молитву в ній не згасла.Сьогодні церква знову живе як дім Божий. І це не просто відновлена будівля — це символ того, як віра може зберегти святиню навіть тоді, коли її намагаються стерти з землі.✝️ Пожертва • Подати записку • Чат-бот •  Груповий чат •  AngelicBot • Онлайн-лавка «Щедрик»

Підсудний митрополит УПЦ МП Лонгин влаштував скандал біля ТЦКУ Чернівецькій області митрополит УПЦ МП Лонгин Жар влаштував публічний конфлікт біля територіального центру комплектування та соціальної підтримки через мобілізацію священика.За оприлюдненими "Чесно" даними, інцидент стався біля одного з ТЦК та СП на Буковині. Митрополит УПЦ МП прибув на місце разом із групою людей, серед яких була й особа з інвалідністю.Священнослужитель голосно висловлював обурення, вигукував образи та бив по воротах установи. Відео інциденту швидко поширилося у соцмережах, зокрема його опублікував народний депутат-утікач Артем Дмитрук.Причиною конфлікту стала мобілізація священника УПЦ МП.Йдеться про протоєрея Олега Остафюка, який служив у храмах у селах Нижні Синівці та Верхні Синівці. За інформацією, оприлюдненою раніше, у січні 2026 року його затримали та мобілізували представники ТЦК.Повідомлялося, що священик не мав законних підстав для відстрочки від військової служби та порушив правила військового обліку.Нагадаємо, Лонгину Жару інкримінують умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями. Ця стаття передбачає штраф у 200-500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років. Також Лонгина можуть позбавити права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.Раніше Лонгин на суді демонстративно попросив перекладача на румунську мову через те, що, мовляв, не розуміє української. Неодноразово судові слухання переносили через начебто погане самопочуття підсудного. Лонгин казав, що участь у судах начебто заважає йому проходити курс хіміотерапії.

НикодимізмЦікаві думки нашого товаришаОпісля смерті Святішого Філарета було очевидно, що спроба відродження КП вмерла. Володимирський собор перейшов до ПЦУ повноцінно і тепер немає спірності щодо його статусу. Те, що залишки КП очолив абсолютно невідомий персонаж з обличчям, яке просить більше золота від мілорда — чомусь і не дивно.Перші кроки показали, що повністю нелегітимне зборисько ще пробує гратись у спадкоємців Патріарха Філарета. Розхитуючи і так нелегку ситуацію в церковних колах, вони несвідомо або свідомо грають на руку кремлю. Ці персонажі мають сподівання, що на тлі внутрішніх криз в ПЦУ, вони зможуть привернути до себе вірян. Так, люди багато в чому не згодні через новий календар, не зовсім заходять окремі висловлювання окремих топів церкви. Хто толком є Никодим? Якийсь умовний Румпель Штицкін з Сум. Маловідомий плебей, який вирішив зайняти титул, який йому не було надано. Якщо ж в УГКЦ титул патріарха уже присвоюють без інтронізації, але офіційно зберігають як Блаженнішого, то тут у персонажа ціла печатка так званого патріарха Никодима. Без інтронізації та зовнішнього визнання. Онлайн-голосування? Ні, не чули.Що більше смішить, так це спроба онлайн просування у FB вкрай дивного ресурсу. Де-юре чиновники могли б заборонити цю секту, а її керівників оголосити державними зрадниками. Для СБУ це був би хороший показник роботи. Але ж ні, їм не до стабільності духовного життя. Може цьому не сприяє наявність т.в.о.? Цілком.І поки ми спостерігаємо за клоунадою секти Никодима, її глава уже їздить в Європу і бере під контроль діючі єпархії КП. Там ще є вплив, гроші і що головне — віряни. І поки ПЦУ немає права на свої парафії закордоном, то боротьбу за голови людей там виграватиме УГКЦ, МП і будь-яка протестантська течія.Державо, почни нарешті діяти... Від себе хочемо додати, що майбутнього у структури немає і вона лише сіє розбрат і смуту. Парафії закордонні тримаються за цю структуру лише тому, що не той там рівень контролю, який наприклад міг би бути після переходу під омофор Фанару. Невизнаність, судячи з усього їх влаштовує і цілком виглядає так, що кожен там займається своїми справами. Занадто міцно їх не чіпатиме керівний центр в Києві (чи Сумах вже?), а вони у свою чергу платитимуть відповідну суму і служитиме собі далі. Нас цікавить позиція єпископа Згоби, якому Патріарх Філарет свого часу уділив хіротонію. Американські парафії теж продовжать бути у структурі УПЦ КП? Чи все ж таки перейдуть кудись? З іншого боку нібито і не мають куди, греки не варіант напевно, ПЦА теж звичайно ні.... Подивимося. Позиції в цілому не змінюємо. Існування третьої православної церкви (і це ще не зрозуміло, чи розділиться УПЦ МП) - це крінж, який нас до Церкви Київського Хрещення не наблизить. Та й навіть без Церкви Київського Хрещення. Квазіструктури не сприяють єднанню. Ніколи.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

​Рік тому писали про кірху в Августдорфі, а нещодавно ентузіасти на вікі оприлюднили гарну статтю, з якою радимо вас 👉🏻ознайомитися. Нагадуємо, щоАвгустдорф - це район, розташований на півночі покутського міста Снятин, що на Івано-Франківщині. Колись був німецькою колонією зі своїми самоврядуванням, храмом і школою, славився землеробами, візниками й ковалями. 85 років тому, в жовтні 1939, згідно з пактом Молотова — Ріббентропа німців депортували з Августдорфа на етнічні землі. За декілька місяців колонія офіційно припинила своє існування і стала вулицею Гоголя. Упродовж 1945-1947 років її заселили українці із Закерзоння — замішанці й лемки. Ця колонія є однією з перлин нашої різноманітної історії, яку треба знати і зберігати. Тільки уявіть собі, перший дерев’яний храм на Августдорфі звели у 1830-х роках. У радянські часи святиню перетворили на склад з технічною сіллю, згодом — на клуб. Тепер кірха потребує реставрації. Дуже хочеться вірити, що мабуть таки знайдуться небайдужі люди, які захочуть зайнятися відновленням нашої спадщини, яка і є тим самим стовпом національної свідомості, яку так варто берегти. Особливо в умовах війни. Дуже шкода, що чиновники не завше про це пам'ятають. Ось наприклад пані губернаторша @onyshchuksvitlana, яка часто хизується своїм чоловіком священником УГКЦ. Ну невже вона не може знайти фундаторів для відновлення цього історичного будинку, кірхі як ніяк? Невже так важко обдумати концепцію музею, який якраз таки і збереже ту духовність, за яку так топить пані Світлана Онищук?Після сюжету на Суспільному певні чиновники пообіцяли розібратися, але на жаль, обіцянки залишилися лише обіцянками... А там навіть дім продається, який при бажанні можна було б зробити культурним центром музейного кластеру. Зрозуміло, що війна. Зрозуміло, що гроші є куди витрачати. Але і після війни будуть проблеми, які треба буде закривати грошима. І що, це значить, що треба ігнорувати поступове вмирання нашої історії? Ми щиро сподіваємось, що таки знайдуться люди, які зможуть або відновити, або хоча б посприяти відновленню історичного комплексу. Почитайте цю статтю. Подивіться сюжет на Суспільному. Мабуть саме Ви зможете врятувати Августдорф. CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Ознайомилися з інтерв'ю о. Ярослава Ясенця, де порушуються питання взаємозв'язку православ'я та української національної свідомості. Пропонуємо огляд ключових тез.О. Ясенець наголошує на необхідності релігійного фундаменту для існування нації. Релігія, у розумінні співрозмовника, відновлює зв'язок людини з Творцем, без якого суспільне життя втрачає глибинний сенс. Важливим аспектом розмови є питання сумісності православ'я і національної ідентичності. О. Ярослав аргументує, що любов до ближнього починається зі своєї родини та народу, і прославлення України після прославлення Бога не суперечить християнській ієрархії цінностей. Водночас він застерігає, щоб нація не зайняла місце Творця.Він висловлює обережність щодо запозичення чужих релігійно-культурних форм — молитовних сніданків, Дня подяки. На його думку, Україна має власну автентичну традицію: святвечір, кутю, спільну пасхальну трапезу, паски, крашанки. «Лев не просить дозволу бути царем звірів».Окремо о. Ярослав торкається питання модерну. Він не поділяє уявлення про лінійний прогрес, натомість розглядає історію як шлях, що вимагає зусиль для збереження істини. Православ'я, на його погляд, може допомогти повернутися до консервативної ідентичності, вкоріненої у вірі предків. У розмові звучить думка про роль мирян. Християнин покликаний нести світло Євангелія у різні сфери життя: бізнес, політику, освіту, армію. «Даром отримали, даром давайте» — цей принцип, за словами о. Ясенця, має спонукати до свідчення віри не лише словом, а й життям.Завершує інтерв'ю визначення сенсу священства: «Найголовніший сенс — це Літургія і звершення Євхаристії». Ці слова нагадують про пріоритет духовного над тимчасовим, незалежно від конфесійної приналежності слухача.Ми не ставимо за мету ідеалізувати чи критикувати позицію о. Ярослава, не бачимо в цьому сенсу. Інтерв'ю на наш погляд точно спонукає до осмислення: як поєднувати віру і національну свідомість, як зберігати традицію в умовах змін, як жити гідно без постійного орієнтування на зовнішні оцінки. Єдине, що ми хотіли б підсвітити стосовно цього - це сумнівний вибір отця, який він зробив у зв'язку з проблемами в ПЦУ, що прямо виникають з інколи навіть, вибачте, недолугого керування певними ієрархами цією церквою. На превеликий жаль, перехід в УПЦ КП закрив для українського православ'я можливість отримати впливового пастиря. Хто б що не казав, але інтерв'ю на аудиторію 3-4 тис., це не про вплив. Ми щиро бажаємо отцю Ярославу, якщо він вже остаточно вирішив залишатися де завгодно, але не в ПЦУ, знайти можливості збільшення публічної присутності не тільки на рівні інтерв'ю невеличким каналам, або промосковським ЗМІ (як було з СПЖ), а ще й на рівні присутності в медіа. Це дозволило б охоплювати широку аудиторію, яка могла б читати не тільки про традиції та національну свідомість, а ще й бачити критичні матеріали про розвиток сучасного православ'я, зокрема ПЦУ, що в решті решт мало б дати стимул ієрархам останньої чухатись і щось таки робити. Зрозуміло, що в цьому є багато "але". Але що тут поробиш, якщо обрав такий шлях. З повагоюCHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Єп. Віктор Бедь пише: Релігійний ландшафт сучасної України: між традицією, самоідентифікацією та секуляризацією Сучасна релігійна мапа України відзначається високим рівнем плюралізму та динамічними змінами, що відображають глибинні суспільні трансформації останніх років. Станом на 2026 рік у країні діє понад 90 різноманітних конфесій та течій, а загальна кількість релігійних організацій наближається до 35 тисяч. Попри широкий спектр віросповідань, домінуючою силою залишається християнство, до якого відносить себе переважна більшість населення. Найбільшою релігійною групою є православні, які складають від 58% до 63% громадян. Проте всередині цієї спільноти відбувся чіткий розподіл: близько 50% усіх опитаних ідентифікують себе з Православною церквою України (ПЦУ), тоді як частка прихильників УПЦ (московського патріархату) суттєво скоротилася до 3–5,5%. Важливою складовою релігійного життя України є Українська греко-католицька церква, яка охоплює від 6% до 11,8% вірян, маючи найміцніші позиції у західних регіонах. Водночас помітну роль відіграють протестантські громади (до 2,6%) та римо-католики (близько 1,2%). Поряд із традиційними християнськими конфесіями в Україні вільно функціонують ісламські громади, юдаїзм та новітні релігійні рухи, що підкреслює високий рівень релігійної свободи в державі. Окрему групу становлять так звані «просто християни» (близько 10%), які сповідують віру без чіткої прив'язки до конкретної інституції. Характерною рисою сьогодення стало зростання кількості людей, які не ототожнюють себе з жодною релігією. Частка атеїстів та агностиків зросла до 15,5–16%, причому цей показник є найвищим серед молоді віком до 29 років, де він сягає 34%. Регіональний аспект також залишається виразним: якщо на заході України рівень релігійності сягає 85%, то в центральних та східних областях частіше зустрічаються люди з позацерковною свідомістю. При цьому спостерігається певний розрив між формальною ідентифікацією та активною релігійною практикою: хоча близько 70% українців називають себе віруючими, лише чверть із них є активними членами конкретних релігійних громад.Таким чином, релігійна структура України еволюціонує в бік зміцнення національних церковних інституцій та одночасного поширення секуляризаційних процесів серед молодих поколінь. Висока концентрація релігійних громад, особливо у Львівській області, та стійка довіра до церковних інституцій як до моральних авторитетів свідчать про те, що релігія продовжує залишатися важливим фактором суспільної консолідації та формування ідентичності сучасного українця. Від себе хочемо додати, що останній абзац містить протиріччя. Якщо б релігія була фактором формування ідентичності сучасних українців, то не було б зростання рівня секуляризації, що так популярна серед молоді. На жаль, ми можемо констатувати, що Україна, як і інші суспільства європейських країн, переживає падіння довіри до церковних інституцій. Вдумайтесь: хоча близько 70% українців називають себе віруючими, лише чверть із них є активними членами конкретних релігійних громад. Тобто 17-18% українців насправді є активними віруючими. У Німеччині, наприклад, ситуація гірше, там активних віруючих напевно не набереться і на 10%. Для майже 78% німців релігія має невелике значення або взагалі не відіграє ролі в житті. Лише 5% німців відвідують релігійні служби щонайменше раз на місяць. Серед католиків цей показник — 6,6%, серед протестантів EKD — лише 2,3%.Але всі, напевно розуміють, що це значить. Сучасна Німеччина (Нідерланди, Бельгія) - це потенційна майбутня Україна. Ми вже обійшли Польщу, де рівень активних парафіян балансує на 30% від населення. Хтозна, що буде з нами за п'ять-десять років.Господи, помилуй нас!CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв