​​Торжество Святого Євгенія Гакмана5 липня 2026-го один із соратників Churcher був свідком проголошення у катедральному соборі Святої Параскеви Сербської у Чернівцях вищим духовенством ПЦУ на чолі з митр. Епіфанієм Святим Митрополита Буковини і Далмації Євгенія Гакмана. Подія, яка очікувалась понад століття, нарешті звершилась, завдяки як зусиллям фахівців-дослідників, так і молодого владики Феогноста.Чи на часі? Однозначно. Святий встиг за життя багато і в багатьох критеріях є рівноцінним до А. Шептицького. Кожен з них намагався вдіяти як можна більше ресурсів, контактів та сил для західних українців. Може не все встигли, реалізували чи написали. Так, відносно Гакмана є і певні незакриті історичні дослідження, досі немає гідної праці чи документального фільму. Тим не менш, процеси запущено правильно. Залишається лише прокинутись тим, хто в МП ще сидить і побачити, де є дійсно українська церква, а де структура, яка не сприяє жодній історичній пам'яті.Сьогодні, коли Україна переживає найважчі випробування новітньої історії, постать Святого Євгенія набуває особливого значення. Ворог намагається знищити душу нації, і в такій реальності церква не може бути осторонь - вона мусить стати тим стрижнем, що гуртує народ, дає йому надію на перемогу та відчуття історичної правди. Гакман у ХІХ столітті показав приклад, який сьогодні є актуальнішим, ніж будь-коли: бути українським священнослужителем - означає бути охоронцем ідентичності, а не лише служителем обряду.Святий активно розширював використання української мови у церковному діловодстві та проповідях, здійснюючи українізацію церковного життя на Буковині. Не дозволив приєднати Буковинську єпархію до створеної Румунської митрополії, зберігши її самостійність та український характер. Домігся виведення єпархії з-під підпорядкування сербським митрополитам та підніс її до рівня незалежної Буковинсько-Далматинської митрополії. Сьогодні, коли ворог використовує церковну підпорядкованість як інструмент гібридної війни, досвід Гакмана набуває нового звучання. Він не проголошував гасел про автокефалію в сучасному розумінні, але своїми справами утверджував принцип: церква має служити своєму народові його мовою, в його культурному контексті, зберігаючи духовну незалежність від зовнішніх імперських центрів. Саме тому канонізація Гакмана в лоні Православної Церкви України - це підтвердження традиції: українська віра має українське обличчя.На наш погляд, Єдина помісна церква в сучасній Україні - це не відхід від заповітів минулого, а їхнє логічне продовження в нових історичних умовах. Гакман боровся за українську автономію буковинської пастви в межах своєї епохи, так само як і ми сьогодні боремося за єдність усього українського народу, духовної сім'ї в межах незалежної держави. Святий Євгеній Гакман не чекав ідеальних умов, бо їх просто не було: він будував храми, засновував Чернівецький університет, організовував громади, поєднував церковну службу з громадською діяльністю. Сьогодні священнослужителі України у більшості демонструють аналогічну активну позицію: підтримують Збройні Сили, опікуються внутрішньо переміщеними особами, зберігають пам'ять про героїв, виховують молодь у дусі патріотизму та віри.В контексті цих викликів важливо пам'ятати, що Українська церква - це не політичний проєкт, не можливість сховатися від ТЦК, а наша, любі друзі, духовна необхідність. Там, де є пам'ять, мова, єдність і віра в українському вимірі - там майбутнє нації. Давайте щиро любити Україну, нашу ідентичність, нашу віру і відданість Господу.Святий Євгенію, моли Бога за Україну! 🇺🇦✝️CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв