Іванка Лукіян - мати П'ЯТИ дітей та дружина британського благочинного УПЦ МП та настоятеля парафії в Лондоні о. Димитрія Лукіяна написала у фейсбуці дуже щемливий та критичний пост, про постійну кривду, яку вона зазнавала від чоловіка-священника та своє рішення розірвати з ним стосунки. Також ця хоробра жінка описує як вона роками намагалась знайти допомогу в церковного керівництва Західноєвропейського вікаріатства УПЦ МП, але це не приносило жодного результату. Система, у вигляді о. Миколая Данілєвіча та владики Веніаміна "боїться скандалу більше за несправедливость та готова захищати статус священника, незалежно від його моральних якостей".Тобто на всі скарги жінки про поведінку її чоловіка, реакції не було жодної. Винною намагались зробити тільки саму матушку.Цей пост - це справжній вирок морально прогнившому вікаріатству, де кривдника не карають, а проблеми замовчують.“Останні події змусили мене переосмислити багато з того, у що я вірила і чому присвятила життя. Коли ти опиняєшся в біді, то сподіваєшся знайти захист там, де проповідують любов і милосердя. Проте реальність виявилася зовсім іншою. Спілкування з церковним керівництвом привело мене до чіткого усвідомлення: проблема полягає не в одній конкретній людині. Це системна проблема.Керівництво роками знало про ситуацію, але обмежувалося лише розмовами, зауваженнями та порадами. Кривднику просто погрозили пальцем, і на цьому все закінчилося. Жодних реальних наслідків, відсторонення від служіння чи притягнення до відповідальності не відбулося. Натомість я чула лише заклики миритися, терпіти, підбирати слова та показувати приклад хорошої християнки. Мене переконували, що залишатися наодинці важко і що ми насправді нікому в цьому світі не потрібні.Коли я запитала, чому за стільки років знання про ситуацію не було жодної реакції, мені відповіли, що мої слова ще треба довести, бо немає ДОКАЗІВ. Дивно, що моїх слів недостатньо для того, щоб захистити мене...Я народила пʼятьох дітей і тривалий час намагаласязберегти родину, мовчки терплячи все значно довше,ніж варто було. Найбільше мене вразила навіть не недовіра, а спокійна впевненість людей. Вони знають про біль і наслідки, але все одно свідомо обирають бездіяльність.Впливова людина слухає тебе зі спокійною посмішкою, яка дає чітко зрозуміти: система себе захистить. Поки жінка плаче, їй кажуть терпіти. Поки діти бачать сімейну трагедію, їм радять молитися… Проте чомусь ніхто не згадував місця з Писання про любов, відповідальність та неприпустимість насильства. Останні розмови з архієреями остаточно відкрили мені очі.Якщо жінка роками говорить про свій біль, а система шукає виправдання для кривдника, то справа вже не в одній людині. Проблема в самій системі, яка вимагає від жінки мовчання, боїться скандалу більше за несправедливість і готова захищати статус священника, незалежно від його реальних моральних якостей, а не матір пʼятьох дітей. Ця система просто не хоче бачити НЕЗРУЧНУ ПРАВДУ. Або ж - простопрагне штучно перекласти усю відповідальність на найбільш вразливу сторону.Але мені більше не потрібен їхній дозвіл, щоб говорити. Я не хочу мовчати. Мене переконувализберігати шлюб будь-якою ціною, але жодна сімʼя не повинна будуватися на страху. Жодна віра не може вимагати терпіти насильство, і жодна дитина не має бачити, як принижують її матір. Зараз я говорю нечерез ненависть, а заради правди. Бо мовчання лишезахищає кривдників, тоді як правда рятує тих, хто постраждав. А, можливо, дає надію й іншим, хто теж опинився у такій ситуації та втомився боятися.”