​​Знов про румунів... (продовження)Частина друга (див. початок)#пцу #церковнаборотьба #вартопрочитати Втім, навіть у такому разі, відмовляти в реєстрації православних громад інших юрисдикцій все одне не зможемо. Навіть у тій самій Греції конкурент державної ЕПЦ – старостильний Хризостомовський синод (Церква істино-православних христиан Греції), - таки був зареєстрований) у 2004 році (хоча й в формі некомерційної асоціації).Крім того, попри те, що зараз більшість вірників належать саме до ПЦУ, законодавче закріплення державницького значення за нею (або прямо за православ’ям як конфесією в її особі) колись може стати перешкодою на шляху об'єднання Київського християнства, омріяного не менш за об'єднання православних. Якщо ж обмежитись закріпленням Помісного статусу та лише ексклюзивним визнанням православної інституціональності ПЦУ – можуть постати питання про втручання у внутрішні канонічні питання Церкви. Це також відімкне скриньку Пандори, бо, наприклад, мусульманська спільнота в нас теж не має єдиного організаційного втілення та поділена між кількома Духовними управліннями.Разом із тим, маємо уважно стежити за розвитком подій навколо судових тяжб щодо реєстрації старостильної православної церкви в Болгарії. Там, попри секулярний за основним законом характер держави, влада, переживши власний церковний розкол в 1990-х рр., зараз намагається підтримувати монополію Болгарського патріархату, що перебуває у євхаристичному спілкуванні з Константинополем та більшістю автокефальних церков, на право юридично називати себе православною церквою.Також маємо приклад "єпархій Нових земель", котрі, залишаючись у юрисдикції Вселенського патріархату, зокрема беручи участь у Синодах, були передані ним у тимчасове підпорядкування ЕПЦ якраз з огляду на державне законодавство Грецької Республіки (включно з отриманням фінансування з бюджету країни на поточну статутну діяльність). Тобто РумПЦ могла б створити власну церковну структуру, але передати її до складу ПЦУ. Однак це знов таки вимагає визнання ПЦУ та встановлення офіційних контактів між церквами. Ну й все ж таки, беручи до уваги національний аспект, не виключає збереження сепаратистських настроїв та етнофілетизму.Є також досвід Естонії, де фінансування релігійних організації здійснюється з держбюджету через Раду церков. При цьому розподіл коштів визначає цей орган, але в діалозі та з врахуванням побажань уряду, тобто в держави залишається певний важіль впливу. На приклад, церкву мп позбавили фінансування, бо домовились із Радою церков, просто поставивши це умовою для виділення бюджетного фінансування Раді взагалі.Така собі сіра, але працююча схема: якщо релігійна громадськість, всі церкви-члени Ради погоджуються, те й гаразд. Чи в нас не так із забороною рпцву, коли ВРЦіРО легітимізує ухвалений закон про захист Конституційного ладу в суспільстві та перед міжнародними партнерами? Ось на кшталт цього, тільки відповідальність розподілена більш формалізовано.Так чи інакше, впевнені, що це питання може мати кардинальне рішення, і його варто шукати, аби свого часу знайти.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв