А я то думаю звідки ноги ростуть у думках та словах, що демократія це виключно моральний занепад та постійні пляски/танці, ну Платон, ну бешкетник. З книги:«Відкрите суспільство та його вороги» Карл Поппер …Демократів змальовано як людей розпусних, жадібних, пихатих, таких, що не поважають закони, безсоромних, лютих і жорстоких; як хижі звірі, вони живуть виключно задля насолоди і задовольняють будь-яку свою примху, свої надмірні й брудні бажання. («Вони натоптують свої животи, як звірі»,— так виклав цю думку Геракліт.) Платон звинувачує їх у тому, що вони називають «шанування лицемірством…»; стриманість вони називають боягузтвом…; помірність і розважливість у витратах вони називають нікчемністю і брутальністю¹⁷ і т. ін. «Й інші подібні дрібниці,— пише Платон, коли потік його риторичних образ обміліває,— шкільний учитель боїться і підлещується своїх учнів…, а старі люди принижуються перед молодшими… що їх не вважали похмурими і деспотичними». Як говорить Платон, творець Академії, вкладаючи ці слова в Сократові вуста і забуваючи, що той ніколи не був шкільним учителем, і навіть у похилому віці його ніколи не вважали ані похмурим, ані деспотичним. Його завжди любили не за те, що він прихильно ставився перед молодими, а за те, що ставився до них, і до Платона в тому числі, як до своїх соратників та друзів. Платон же, і в нас є причини вірити цьому, був менш готовий до «приниження» і дискусій із своїми учнями.) «Та ось, досягнуто… вершини усього цього багатства свободи,— пише Платон далі,— коли раби, чоловіки й жінки, яких купили на ринку, стають такими ж вільними, як і їхні власники… До чого ж усе це призводить? Серця громадян стають такими вразливими, що вони дратуються лише на саму згадку про щось подібне до рабства і не терплять, коли хто-небудь вказує на його наявність…, бо не хочуть мати над собою господаря». Тут, зрештою, Платон віддає належне своєму рідному містові, навіть якщо робить це мимохіть. Одним із найбільших здобутків афінської демократії було те, що вона по-людськи ставилася до рабів і що, попри неугамовну пропаганду таких філософів, як Платон і Арістотель, за свідченнями самого Платона, впритул наблизилася до відміни рабства¹⁸.
Чи задумувались ви колись, що може дати наявність інформації в сучасному світі?Точніше, чи впливає певне "інформаційне знання" на окрему людину в контексті групи та на суспільство? Бо як ми з вами можемо побачити сьогодні, інформації навколо нас настільки багато, що постає цікаве запитання: Чим саме одна інформація відрізняється від іншої?
І допоможе нам розібратися в цьому один цікавий науковець.У 1970 році економіст Джордж Акерлоф опублікував свою знамениту роботу “Ринок лимонів / The Market for Lemons”. У ній він показав, як асиметрія інформації може руйнувати ринки.Асиметрія інформації це ситуація, коли одна сторона має значно більше даних про процес чи товар, ніж інша, наприклад:лікар завжди знає більше, ніж пацієнт, про діагностику, методи лікування чи стан здоров’я.
Але Акерлоф пояснив це ще цікавіше.Уявіть собі ринок вживаних авто. На цьому ринку покупець готовий платити лише середню ціну, бо завжди є ризик натрапити на "лимон", вживану машину з прихованими проблемами, які виявляться лише згодом, але на противагу цьому: продавець точно знає, чи його авто справне, чи це "лимон".
У результаті виникає асиметрія: добросовісні продавці з якісними машинами не отримують справедливої ціни й часто виходять із ринку. Натомість лишаються ті, хто продає неякісні авто, або навпаки дорогі машини від перевірених брендів. Середній сегмент поступово зникає з ринку.Це явище отримало назву несприятливий відбір/adverse selection і стосується воно дуже багатьох процесів, ринків, вживаних товарів. І що головне: це не буквальне пояснення, а рамка, через, яку можна зрозуміти роботу Акерлофта.
Цікаво, що для мене особисто саме таке розуміння дозволяє побачити дві закономірності:Перша, таке трапляється в країнах, що розвиваються, наприклад в Україні, з нашим ринком авто, з ринком оренди нерухомості, з медициною відбувається щось схоже. Наявність інформаційної переваги у одних створює для інших умови, які вони змушені приймати, або йти з ринку і все це може призводити до деградації.
Друга, при правильних реформах і побудові інституцій, що контролюють якість товарів та послуг (сертифікація, гарантії, судовий захист), ринок навпаки починає розквітати, бо з’являється довіра.
Чому це цікаво та важливо саме сьогодні і саме для мене?Тому що інформація стала найціннішим ресурсом у сучасному світі. Розуміння її принципів дає можливість пояснити не тільки чому молоко в супермаркеті подорожчало на кілька гривень. Воно допомагає відповісти на питання, яким починався цей пост:Інформація відрізняється завжди контекстом. І якщо ви чітко розумієте, в якому контексті перебуваєте, то зможете зрозуміти, що саме перед вами і який вплив це має на вас
Джерела:https://en.wikipedia.org/wiki/Information_asymmetryhttps://en.wikipedia.org/wiki/The_Market_for_Lemons
На просторах Ютубу, років так 12 тому, з’явився один дуже цікавий хлопець, що досліджував різні препарати, наркотики, ліки, психоделіки й подібне. Його звати Гамільтон Морріс.Він мені особисто дуже подобається: те, як він створює документалістику, які ідеї та зміст туди закладені, але сьогодні не про це.Виявилось, що його батько це відомий американський режисер Еррол Морріс, ікона документального кіно, який отримав Оскара за роботу під назвою Туман війни: Одинадцять уроків з життя Роберта С. Макнамари.Його по праву вважають першовідкривачем нової хвилі документалістики: він перетворив сухий аналіз історії на глибоку й емоційну розповідь, поєднавши особисті інтерв’ю, архівні кадри й філософський підтекст.
Сам Гамільтон у 2010 почав активно працювати із Vice, коли це видання ще було сміливим і маргінальним у найкращому сенсі слова.Vice у 2010-х стало символом контркультурної журналістики: вони знімали репортажі з найбільш небезпечних місць світу, говорили про теми, від яких відверталися великі медіа, і робили це у прямому, часто провокативному стилі.
Саме там вийшла його легендарна серія Hamilton’s Pharmacopeia, де він досліджував історію, хімію та культурний контекст різних психоактивних речовин.Татко, який змінив погляд на документалістику, та не менш талановитий син, який змінив погляд на колись маргінальні теми.
Цікаві посилання:Hamilton’s Pharmacopeia: https://www.youtube.com/watch?v=C3Yd7M3JNlw&list=PLDbSvEZka6GGo4gH2zxpvvkBGzoo9DAWUЕррол Морріс: https://en.wikipedia.org/wiki/Errol_Morris
Цікаве філософське запитання:Уяви, що ти отримав дар бачити майбутнє кожної людини на планеті. Ти бачиш всі шляхи, всі траєкторії і вже знаєш, як все закінчиться. Ти бачиш, якщо подарувати людям повну свободу зараз вона обернеться хаосом, війною і через кілька поколінь приведе до загибелі людства та всіх істот. Але є інший шлях: ти береш під свій контроль релігію, політику й економіку, встановлюєш тиранію на тисячоліття.
Люди житимуть у несвободі, проте саме це виживання дасть їм шанс у далекому майбутньому створити нове, глибше розуміння свободи, повстати проти тебе та вбити тебе. Саме цей вибір може врятувати всю цивілізацію.Що б ти обрав: миттєву свободу з неминучим вимиранням чи довгу тиранію заради виживання і майбутньої волі?Контекст:Пройшло понад 6 років, як я вперше прочитав книгу Френка Герберта "Бог-Імператор Дюни ". Саме в ній стоїть це питання, яке ви тільки що прочитали. Імператор Лето 2 бачив кожну життєву лінію і всі вони вели до загибелі цивілізації, тільки єдина лінія тиранії через тисячу років рятувала людей, вбивала його і більше ніколи не встановлювалась тиранія.В той час ця книга справила на мене не аби яке враження, я вперше ненавидів головного героя за його вчинки, але по іншу сторону, з кожною новою сторінкою я починав розуміти його та його самотність, це залишило не аби який емоційний слід в мені. Але найцікавіше сталось зі мною та цією книгою не тоді, а через 6 років.Сьогодні я зрозумів ще одну частину пазла до загадки Бога Імператора Дюни. Лето був тираном не через бажання панувати, а тому що людський вибір залишив лише один вихід: взяти на себе тягар тиранії заради виживання цивілізації.То який вибір зробиш ти?
"Якщо легко згадати, значить часто буває"Яке цікаве когнітивне спрощення - евристика доступності (англ. Availability heuristic) _______Евристика доступності це коли ми оцінюємо ситуацію не за реальними даними, а за тим, які приклади найшвидше згадуються.Ми схильні оцінювати ймовірність події за тим, наскільки легко можемо пригадати приклад. Якщо певні події постійно в новинах або в особистому досвіді, вони здаються більш поширеними, ніж є насправді.Досить часто саме вона впливає на рішення та призводить до упередженості.Наприклад:Коли ми зустрічаємо новини про авіакатастрофу ми часто переоцінюємо небезпеку літаків, хоча статистично вони набагато безпечніші за автомобілі.Якщо в новинах постійно показують насильницькі злочини у певному районі, виникає враження, що рівень злочинності зростає, навіть якщо статистичні дані демонструють спад.Якщо ми постійно дивимось відео про залежних людей, нам може здатися, що існує велика проблема зі зловживанням та залежністю на рівні країни. У 1980–1990-х роках в Америці постійна присутність сюжетів про «крек-епідемію» сформувала масове відчуття, що саме крек є головною проблемою суспільства, хоча статистично поширенішими й небезпечнішими залишалися алкоголь і героїн.У 1960-х роках, коли в Америці активно писали про ЛСД, у суспільстві виникла думка, що воно спричиняє масові психози. Насправді ж наукові дослідження не підтверджували такого масштабу, але евристика доступності підживлювала паніку.Пропаганда нацистської Німеччини щодня транслювала повідомлення про євреїв як "винних" економічних криз, злочинності та поразки у Першій світовій війні. Хоча реальні статистичні дані цього не підтверджували, постійне повторення створювало ефект доступності люди легко пригадували "єврейський слід" у будь-якій проблемі.
Все це відбувається через те, що наш мозок не завжди рахує реальні ймовірності.Замість складного питання "яка справжня ймовірність цього?" він ставить простіше: Чи можу я швидко пригадати подібний приклад?
Саме цей короткий шлях допомагає швидко ухвалювати рішення, коли немає часу чи можливості для глибокого аналізу. Але водночас він часто призводить до помилок і викривлень, особливо коли йдеться про ризики, політику чи оцінку суспільних явищ.Довгий час у науці панувала думка, що людина поводиться раціонально: обирає найкращий варіант після ретельного зважування фактів. Це було основою класичної економічної теорії, ідея про раціонального агента. Але у 1957 році американський науковець Герберт Саймон довів: під час прийняття рішень раціональність людини має обмеження.
А от наступний етап розуміння цієї ідеї принесли Амос Тверскі та Деніел Канеман у 1970-х роках.Вони досліджували, як люди приймають рішення в умовах невизначеності. Вони показали, що ми часто покладаємося не на точну статистику, а на легкість пригадування прикладу.Їхні роботи заклали основу цілої галузі поведінкової економіки. За цей внесок Канеман отримав Нобелівську премію з економіки у 2002 році (Тверскі вже помер, тому не міг бути нагороджений).Джерела:https://en.wikipedia.org/wiki/Availability_heuristichttps://www.maxzosim.com/availability-heuristic/https://www.verywellmind.com/availability-heuristic-2794824
Або ти користуєшся iPhone, або в тебе немає телефону.Можливо, ви чули схожі думки, де пропонуються лише два варіанти для відповіді, але чи знали ви, що це класична логічна хиба, яку називають проблема двох “або”. Наприклад:Або ШІ знищить людство, або він його врятуєАбо повна анонімність, або повний контроль корпораційАбо ми забороняємо Apple/Google/Amazon, або вони поневолять світАбо вакцина рятує всіх, або вона створена для контролю населенняАбо світ контролює уряд, або таємні ложі
Ще за часів Аристотеля зведення складних питань до крайнощів вважалося інструментом демагогії. Як це працює:Береться складна ситуація, у якій є багато можливих рішеньМаніпулятор обрізає варіанти і залишає лише два, протилежніОдин із варіантів подається як правильний, інший як катастрофаЛюдина опиняється у штучно створеній пастці вибору
Вже із середньовіччя богослови часто користувалися подібними формулами: Або ти з Церквою, або ти з дияволом
Але справжній розквіт цієї хиби припав на 20 столітті, вона часто лунала із вуст Йозефа Геббельса, міністр пропаганди Третього рейху. У 1933 році він прямо заявив:Німецький народ стоїть перед вибором: або націонал-соціалізм, або загибель
Ця фраза стала квінтесенцією нацистської риторики:будь-яке відхилення від курсу партії трактувалося як крок до катастрофи
Але із поваленням третього рейху, проблема або або не зникла, як можна було б того чекати, вона перетікла до реклами та маркетингу:Або цей крем врятує вас від старіння, або ви приречені на зморшкиАбо купи наш гаджет, або залишайся в минулому
Сьогодні проблема або–або активно живе у соцмережах та пропаганді, бо найкраще їхні алгоритми просувають крайнощі, саме вони викликають найбільше емоцій і саме вони є зброєю інформаційної війни, бо дозволяють швидко отримувати контроль над думкою агента. Якщо ж ви хочете мати більше контролю над інформацією рекомендую зупинятися та дивитися ширше на ті інформаційні меседжі, які вам пропонують щось вибрати. Ставити запитання, а який ще варіант можливий?
Розділяти емоції та факти. Та вчитися помічати крайнощі без прямого звернення до них.__________Тепер ви знаєте, як працює проблема або–або . Тому дозвольте поставити вам запитання:Або ви погоджуєтеся, що цей текст корисний, або ви просто не хочете бачити правду.
Джерела:https://www.scribbr.com/fallacies/false-dilemma-fallacy/https://en.wikipedia.org/wiki/False_dilemma
Виявляється, кавою, точніше кофеїном, можна передозуватися і це ще й має наукову назву кофеїнізм, сaffeinism.Цей стан виникає при надмірному вживанні кофеїну, незалежно від того, чи він потрапляє в організм із кавою, чаєм, енергетиками чи пігулками.Основні симптоми кофеїнізму:тривожність, дратівливість, панічні атакибезсоння та порушення снуприскорене серцебиття, тремор, пітливістьшлунково-кишкові розлади (нудота, біль у животі)
У медичній класифікації кофеїнізм іноді описують як хронічне отруєння кофеїном. Небезпечна доза залежить від індивідуальної чутливості, але вважається, що регулярне споживання понад 400–600 мг кофеїну на добу (це приблизно 4–6 чашок міцної кави) вже може призвести до розвитку симптомів.У важких випадках (понад 1 грам кофеїну за раз) можливі серйозні ускладнення:аритмії, судоми, психотичні стани, а при дуже великих дозах (більше 5–10 г) навіть летальний наслідок.
Хоча кава для більшості людей є звичним і відносно безпечним стимулятором, надмірне її вживання перетворює цей напій на фактор ризику, а кофеїнізм на клінічний приклад того, як корисне в малих дозах може стати небезпечним при зловживанні.Джерела:https://en.wikipedia.org/wiki/Caffeinismhttps://www.researchgate.net/publication/18754062_Anxiety_or_caffeinism_a_diagnostic_dilemma
Виявляється існує цікава гіпотеза, що бажання вживати алкоголь з нами еволюційно і дуже, дуже давно.Ця гіпотеза має назву п'яна мавпа.Вона пробує пояснити, яким чином деякі види мавп використовували перестиглі фрукти, що містили алкоголь і як це допомагало їм виживати, а також вона пояснює чому в людському організмі існує процес перетворення етанолу у корисну енергію.Фермент алкогольдегідрогеназа, присутній у печінці людини, розкладає етанол на ацетальдегід, а далі на оцтову кислоту, яку клітини можуть використовувати як паливо.Це може означати, що для наших предків алкоголь був не лише "токсином", а й додатковим джерелом калорій у часи коли їжі було мало.
Тому потяг до алкоголю це не лише соціальний конструкт, а й можливо частина еволюційного процесу де за рахунок одних процесів ми змогли отримати інші.Якщо вірити цій гіпотезі, то головна проблема "сучасного алкоголю" не в ньому самому, а в тотальному маркетингу, велетенському виробництву в індустріальних масштабах та розладу вживання алкоголю.Джерелоhttps://en.wikipedia.org/wiki/Drunken_monkey_hypothesishttps://news.utexas.edu/2000/03/01/forbidden-fruit-understanding-alcoholism-in-the-context-of-evolution
І ось у 1979 році визначення болю набуло зовсім іншого сенсу в якому і природа людини стала іншою, бо до цього людина була більше редукована механістичними поглядами до складної машини, а після людина стала феноменом, як і біль в якому редукування від подразника до мозку стало тільки одним із атрибутів складного багато рівного процесу, який для кожного з нас індивідуальний саме тому Міжнародна асоціація з вивчення болю (IASP) у 2020 році доповнила визначення болю новими важливими зауваженнями:
Біль — завжди особистий пережиток, модульований біологічними, психологічними та соціальними факторами.Біль і ноцицепція — різні явища. Біль не можна однозначно вивести з активності сенсорних нейронів.Поняття “біль” людина вчиться через життєвий досвід.Звіт людини про біль повинен визнаватися як достовірний.Хоч біль зазвичай адаптивний, він може негативно впливати на функціональність, соціальне та психологічне благополуччя.Вербальний опис — далеко не єдиний спосіб вираження болю; навіть якщо людина не може говорити — біль усе одно може існувати.
Тому якщо у вас щось болить, зверніться за допомогою, бо це нормально.Джерела:https://www.iasp-pain.org/publications/iasp-news/iasp-announces-revised-definition-of-pain/https://bradfordsportsmed.com/pain-science-what-do-they-mean-when-they-say-all-pain-is-in-the-brain-2/https://www.verywellmind.com/what-is-gate-control-theory-2795208
Який простий та геніальний Закон ГудхартаЗакон каже:Будь-яка спостережувана статистична закономірність має тенденцію руйнуватися, щойно на неї починають тиснути з метою контролю.
Простими словами:Будь-яка метрика, перегляди, прослуховування, рівень зарплати, державна політика. Якщо вона перетворюється на самоціль, перестає бути надійним показником, який раніше відображав реальні зміни. Вона змінює свою природу і починає відображати лише методи, що штучно підвищують її значення.
Простий приклад:Перегляди на YouTube. Це метрика, яка показує, наскільки контент цікавий аудиторії. Але якщо зосередитися на контролі саме цього показника, він стане самоціллю. У результаті втрачається акцент на контенті, змісті й ідеях, а головною метою стає лише збільшення переглядів будь-якими способами.Кількість цитувань наукових робіт часто сприймається як показник авторитетності дослідження та його автора. Але коли основною метою стає збільшення цитувань, знижується реальна наукова цінність робіт: дослідження можуть штучно «просувати» або цитувати без суттєвого внеску в науку.Тести з високими ставками(це іспити, які мають важливі наслідки для того, хто їх складає, наприклад, атестат про повну загальну середню освіту, стипендія або ліцензія на професійну діяльність).Такі тести часто перетворюються на самоціль: учасники і викладачі починають оптимізувати процес лише під складання тесту, а не під реальне засвоєння знань.Закон Гудхарта описує суперечність, яка виникає, коли метрику роблять головною ціллю. У такому випадку початкова мета часто стає недосяжною або повністю спотворюється.
Джерела:https://en.wikipedia.org/wiki/Goodhart%27s_lawhttps://en.wikipedia.org/wiki/High-stakes_testinghttps://en.wikipedia.org/wiki/Campbell%27s_law
TGLIST.COM.UA
