Існує християнська доктрина, яка має назву транссубстанціація. Якщо дуже просто, в ній йдеться про те, що під час Євхаристії хліб і вино стають тілом і кров'ю Христа.Не символічно, а реально — буквально тілом і кров'ю Христа.Точніше, не так, що хліб раптом починає виглядати як м'ясо, а вино як кров. Зовні все залишається тим самим:людина бачить хліб. Відчуває запах хліба. Торкається хліба. Куштує хліб. Але доктрина каже: при все це, на глибшому рівні це вже не хліб і вино, а тіло і кров Христа. І от тут починається найцікавіше. Бо якщо наші чуття кажуть одне, а релігійна традиція каже інше — кому ми маємо вірити?Виявилось, що існує чудовий і по праву елегантний аргумент, який все нам пояснить.З дозволу його авторів, я дав йому назву:Cлабший доказ не може зруйнувати сильнішийУ мене є прямий досвід — переді мною хліб і вино. Я бачу це, відчуваю це, можу перевірити це своїми чуттями.А є інший тип доказу. Мені кажуть: ні, це тіло і кров, бо так передано через Писання, традицію, апостолів, церковне вчення і тлумачення. Але це вже не прямий досвід. Це ланцюг: хтось бачив — хтось записав — хтось передав — хтось переклав — хтось пояснив — хтось зробив із цього доктрину. І тут ми ставимо дуже просте запитання:Чому цей ланцюг має бути сильнішим за те, що людина прямо зараз бачить і відчуває перед собою?Бо навіть перші свідки — апостоли — якщо вони щось бачили, бачили це через власні чуття. А ми маємо вже не їхні чуття. Ми маємо розповідь про їхні чуття.Доказ не стає сильнішим, коли проходить через покоління — він навпаки слабшає.Тут важливо зробити одне уточнення. Цей аргумент не стверджує, що чудес не буває. Він стверджує інше: щоб раціонально прийняти надзвичайне твердження, потрібен надзвичайний доказ.Філософ Девід Юм сформулював це так: свідчення на користь чуда можна прийняти лише тоді, коли хибність цього свідчення була б ще більшим чудом, ніж саме чудо. Простіше: якщо тисяча незнайомих між собою людей з різних куточків світу незалежно описують одну і ту саму деталь — можливо, варто прислухатись. Бо припустити, що всі вони одночасно помилилися або збрехали, вже само по собі потребує пояснення. Але ланцюг передачі через два тисячоліття — через переклади, собори, тлумачення і інституційні інтереси — не є таким доказом, бо те, що щось спотворюється або переосмислюється в такому ланцюгу, це не чудо — це норма.Тому слабкий доказ — доктрина, традиція, ланцюг — не може зруйнувати сильніший: відчуття, чуття, власний прямий досвід. Не тому що чудес не існує. А тому що цей конкретний доказ просто не дотягує до планки._______Дослідженні про людське розуміння (розділ X)Дейвід Г'юм