Із книги Карла Поппера "Логіка наукового відкриття""Якщо ми ігноруємо те, що думають або думали в минулому інші люди, то раціональна дискусія має закінчитися, хоча кожен з нас може продовжувати щасливо розмовляти сам із собою.Деякі філософи зробили розмови з собою чеснотою; можливо, тому, що вони відчували, що немає нікого іншого, з ким варто було б розмовляти.Я боюся, що практика філософування на цьому дещо піднесеному рівні може бути симптомом занепаду раціональної дискусії.Безсумнівно, Бог розмовляє переважно з Собою, тому що Йому немає з ким варто було б розмовляти.Але філософ повинен знати, що він не більш богоподібний, ніж будь яка інша людина". Контекст: Поппер критикує філософію, яка замикається в собі й ігнорує чужі аргументи, традицію та критику. Для нього раціональність це не самотній монолог, а відкрита дискусія, де ідеї перевіряються через заперечення.Філософія, яка вважає, що істину можна вивести з одного великого принципу майже без зовнішньої перевірки. Частково це можна побачити в абсолютному ідеалізмі Геґеля або в деяких формах метафізичних систем, де побудова виглядає завершеною ще до зіткнення з досвідом і критикою.