Є також поняття акультурації, яке включає в себе і апропріацію і асиміляцію і маргіналізацію. І це вже більш масштабно.Конкретно питання саме апропріації у мистецтві я зачеплю трохи згодом.Без жартів, — мені здається, питання культури ми повинні поставити максимально серйозно. Якщо є можливість — на законодавчому рівні. Треба конкретно описати, що ми забороняємо, наприклад, сусіднім країнам (вибачте, поляки) використовувати будь-які елементи культурної спадщини України у розважальних та комерційних цілях. Прописати винятки та масштаби дозволеності. Решті країн зробити м’якші правила, але зобов’язати робити понурий погляд, коли вони надягають вишиванку на день народження Сковороди. Також з винятками. Ми не повинні над золотом чахнути, нам треба ділитись тим, що ми маємо, та показувати нашу різноманітну, яскраву та дуже давню культурну спадщину. І дозволяти використовувати всім (окрім росіян) те, чим ми щиро пишаємось. Таким чином, ми з часом зможемо виховати у решти світу повагу та смак до українського. І тоді нас будуть знати не тільки, як козаків з чубами в шароварах, хоча в цьому також немає нічого поганого, від чого потрібно відхрещуватись та забороняти українцям використовувати ці образи. Сміливо поширюйте українське та не забувайте, що salo у Західній Африці означає стиль.