Не закохуйтесь в саксофоністів. Особливо, якщо ви в Луцьку, вночі, пили перед тим горілку, можливо багато горілки, а саксофоніст не місцевий, він взагалі з Британії, і міг тут - в принципі як і ви - ніколи і не опинитися.

Героїня роману Світлани Пиркало закохалася, і повірте, те мало свої наслідки)..

Не перебільшу, коли скажу, що Не думай про червоне - один із кращих текстів укрсучліту 2000их. Розумний, веселий, живий. Короткороздільний, що плюс.

А ще, найменше чого чекаєш від на позір сентиментального, хоча й іронічного ситкому про любов, за котрою ти через роки летиш в Лондон, а вона вперто не дається, змушує перебиватися аби-ким, аби тепліше засиналося - це неочевидно сильного соціального коментаря про життя в еміграції.

Про ідентичність, яка формується тут і зараз. Про самотність, котрій нічого заперечити, бо корпорації, медіа в ній максимально зацікавлені.

Коротше, топ.

Роман-артефакт з часів до фб й інсти, якому вдається і в здорову мелодраматичність, і в тревел-блог про виживання в Англії. Паби, пиво, цигарки, чоловіки-друзі, чоловіки-коханці, знову пиво, багато пива і вертання додому попід ранки. Іноді пиво і балачки із Андруховичем.

Мимохідь відзначив, не без прикрості, що чимало сучасних авторів начеб освоїли техніку письма, сторітелінгу, але в читача типу мене складається враження, що вони ніхуя не відчувають того, про що пишуть. Пишуть, бо пишуть, бо можуть, бо часи сприяють, бо видають, бо літературні школи навчають і взагалі, писання терапевтичне, що звісно чудово.

Тоді як в Пиркало - і дуже шкода, що вона забила на літературну карʼєру, або не забила, а я просто не в темі - навпаки: ти відчуваєш набагато більше, ніж читаєш, а це багато що каже про текст.

Коротше кажучи, не закохуйтесь в саксофоністів. Але про це я вже казав)

Дякую Комубук за видання.